Дитинко, постаріймо разом? або ВІк Бохо

Глава 1

Психологія та маркетинг у побуті, на пляжі, у спальні

Топ 100 життєвих принципів, які потрібно знати тим, у кого є хоч якийсь… вік


 

Глава 1

У якій починається гра. Гра з віком та стосунками, випадковими дівчатами та несподіваними висновками, кадрами старого італійського кіно, тарифами мобільного зв'язку та думками про те, що потрібно зробити для того, щоб почуватися молодшим. Про виховання дорослих дівчаток, про полуницю з шампанським, про маркетинг та досягнення цілей у спеку.

 

Вулиця теплого міста нагадує старе італійське кіно: сонячні відблиски іскряться на воді, на парапеті набережної возяться смагляві хлопчики в коротких шортах, вітер грає невагомими фіранками, оголюючи підвіконня, заставлені квітами, будиночки тісняться близько один до одного. З одного вікна чути звуки віолончелі, а з іншого -  строгий голос:

- Герберт, час йти додому.

- Гей, Герберте, - лунає регіт шибеників. Напевно, в компанії вони називають хлопчика якось інакше, простіше, не так пишномовно.

Зграя чайок кружляє над водою. Зграя хлопчаків регоче на всю вулицю. Герберт квапливо викопує свій транспортний засіб з гірки навалених один на одного велосипедів і самокатів, і з жалем, написаним на обличчі та на худенькій спині, прямує до будинку.

- Герберт! Герберт! - продовжують дражнити хлопчики, не дивлячись на хлопчика, що йде.

Сонце припікає.

Дівчина в темних окулярах і в тонкому сарафані, одягненому прямо на мокрий купальник, з пляжним кошиком в руках і в чарівному капелюшку, пропливає повз. На жаль, глядачів мало.

Ти проводжаєш її очима. Я розумію, що це мені байдуже. Дивись скільки хочеш. Я знаю таких дівчат: хтось колись мав необережність сказати їй про те, що вона гарна. Бідолашна дівчинка! На другій-третій хвилині розмови вона починає дивитись на співрозмовника дуже здивовано. Відбувається це в тому випадку, коли співрозмовник протягом декількох хвилин не звертає уваги на її красу і вголос не говорить про те, що вона схожа на відому співачку.

А втім... Звідки я знаю, що на думці у цієї дівчини? Можливо, вона скромна та ввічлива, а мокрий купальник - це так, витрати пляжного життя?

Два солідні джентльмени заходять у вуличне кафе, де ми з тобою пересиджуємо спеку. Ти, безумовно, віддав би перевагу нашому готельному номеру з кондиціонером, який трохи гуде, і від якого я постійно шморгаю носом. Але мене тягне

сюди, на набережну, в спеку, до яскравих картинок старого італійського кіно. Ти поступаєшся. Але поступаєшся не так, як мені хочеться. Ти сидиш із нудним виглядом і проводжаєш очима дівчат, що проходять повз.

«Насолоджуйся! - Хочеться крикнути мені, - Невже ти не відчуваєш?»

А чи маю я право чекати, що ти відчуватимеш так, як я?

Я розумію, що погано сформулювала питання. Маю право. І чекати можна. Тільки… Чому ж ти не відчуваєш?

Так, чутки про те, що з віком люди стають мудрішими, сильно перебільшені. Пора б уже перестати чекати на те, чого немає.

Я спостерігаю за солідними джентльменами. Пацієнти високого гламурного ризику у білих шортах та майках із яскравими принтами. Дідусі, що пропалюють життя на скромному курорті. Не Маямі, однак... Юнаки у пізньому розквіті років. Вони замовляють пиво, заграють з офіціанткою, довго вивчають меню, відсунувши його на відстань витягнутої руки, і тихо перемовляються між собою.

Мені здається, що зараз у це тихе кафе зайде Марчелло Мастрояні, а все куряче південне містечко заграє новими пристрастями та любовними пригодами з гарним кінцем. Так-так, мені все ще хочеться пристрастей - знаєш, не таких повітряно-романтичних, а (соромно зізнатися) приземлених. Як у старому італійському кіно. Без комп'ютерних ефектів.

Я вже збираюся тобі розповісти про Марчелло Мастрояні та про те, на які думки наводить мене сьогоднішній полудень, як ти помічаєш, крутячи в руках мобільний телефон:

- Потрібно зателефонувати оператору та розібратися з тарифами. Щось вони знову тут накаламутили.

Романтика…

Італійський південь та тарифи мобільних операторів. Я і ти…

Дзвінок сина ще більше повертає мене у реальність.

Дорослим дітям іноді потрібно нагадувати, що вони діти. Бажано, стусанами.

Адже насправді… вчити їх зараз тому, чого ми їх не навчили років так до 16-18, погодься, вже пізно. Тепер вони чи самі «дійдуть» до наших премудростей, чи... так і не дійдуть. А, можливо, їм уже й не треба слідувати нашим порадам? Чи можемо ми їх не давати?

Все залежить від ставлення до ситуації.

Один двірник збирає сміття та листя.

Інший наводить чистоту.

Третій створює настрій. Щоб люди раділи, гуляючи акуратним двором.

Один програміст пише програму невідомою мені мовою.

Інший своїми засобами створює порядок, безпеку чи зручність у чиїйсь діяльності.

А третій - скромно так… змінює світ.

Моя дитина - з цих, третіх… Їм не досить просто збирати листя. Вони вірять у те, що світ залежить від них. Таке покоління…

О, цей світ, що змінюється прямо на очах!

Коли я починаю ставити зайві (на думку сина) питання, він говорить у слухавку, не відповідаючи до ладу на жодне з них:

- Я - твоє кошеня… Мур-мур…

У мене перед очима встає двометровий «кошеня» - проджект-менеджер в айті-компанії. Я сміюся у слухавку.

- Це я спеціально, - пояснює він, - щоб ти почувалася молодшою... Ну поки…

Я так і не дізналася, що він їв на сніданок і які джинси вивалилися на нього сьогодні з шафи. А може, й добре, що не впізнала? Чи не дратувала зайвий раз? Мур мур…

Може, й справді вже настав час відчути себе вільніше? Просто провести час із коханим чоловіком на березі теплого моря? Без жодних турбот і клопоту? Без маленьких дітей? Дозволити собі, щоб хтось подбав про тебе, а не навпаки? Нас не тягне до тих, хто у клітці. Нас тягне до тих, хто вільний.

Вільний і від віку, зокрема…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше