Глава 12

Глава 12

У якій подруга головної героїні говорить із собою двадцятирічної. П'ять чоловіків Марго і що з цього вийшло. Що буває з мамами, коли їм далеко за 70. Просто бути поряд - це юнацька забаганка чи життєва необхідність? А також, чому навіть найсильніші та найсерйозніші подруги опиняються в положенні, коли їх потрібно і можна пожаліти.

Першим чоловіком Марго був чоловік із розряду «ні так, ні ні». Знаєте такий засіб? Дуже неприємний прийом, скажу я вам. Особливо для тих, хто запитує.

- Марго, а що б ти сказала собі двадцятирічної?

Марго дивиться на мене сумними очима.

- Ти думаєш, я скажу традиційно? Любите себе? Не йдіть на поводу у громадської думки? Вмійте говорити «ні» обставинам та людям? Займайтеся улюбленою справою? Подорожуйте? Любите безоглядно?

- Багато хто саме так і каже. Ті, хто замислюється над цим питанням.

- Я б сказала по-іншому. Встигніть міцно побудувати своє життя поки що вашим батькам 40-50-60 років. Поки що вони на ногах. Поки що вони не вимагають вашої постійної уваги. Адже настає час, коли заклик «зателефонуйте батькам» - стає просто словами. Цього недостатньо. Радуйся, поки що тобі 20-30, а батькам - 50-60. Пам'ятай, що потім прийде зовсім інший час… Коли в собі та в інших людях, а також у всіх життєвих ситуаціях, ти цінуватимеш і оцінюватимеш зовсім інші речі та якості.

Цінувати та оцінювати…

Так, перший чоловік Марго був людиною із серії «ні так, ні ні». Спочатку і сама Марго, і всі її подруги вважали, що… Ну ось така м'яка людина попалася, не впевнена в собі, та й ні в чому іншому теж не впевнена. Марго - сильна та строга - вирішуватиме все сама. А потім з'ясувалося, що «ні так, ні ні» - це не зовсім невпевненість у собі. Це - своєрідне підстрахування. Щоб потім не нести відповідальності за свою відповідь та за своє рішення. І справді, це було дуже зручно: не відповідати ні так, ні ні, а потім, після того, як хтось прийняв рішення й почав діяти, говорити щось на кшталт «ну я ж казав, що так робити не потрібно» або «я з самого початку був упевнений, що так буде правильно». І заперечити нічого.

Другим чоловіком сильної Марго був Ігор, якого вона відносила до розряду «замало». Так-так, саме не «погано чи мало», а - «замало». Вічно незадоволене обличчя, скошена посмішка, поблажлива гримаса. Він міг знецінити все буквально - від успіхів самої Марго до симпатичної мурашки, яка витончено та діловито бігла по травинці. Все в Ігоря було трохи не так. 

Отримав, але не стільки, як розраховував. 

Допомогли, але не настільки, як могли б. 

Принесли, але тільки до парадного, а могли б і до квартири занести. 

Дали знижку, але могли б дати більше. 

Светр досить пристойний, але ось у мене колись був... 

Мураха, безумовно, великий трудівник, але міг би бігти й швидше... І так далі.

Коли блискуча Марго влітала в кімнату з одним бажанням - виплеснути та вивалити на когось свою радість, поділитися нею, не забрати щось, а віддати, - у відповідь вона бачила поблажливе знизування плечима та криву посмішку «ти, Марго, звичайно, молодець, але буває і краще...»

Наступним серйозним кавалером Марго був гордий інтелектуал із серії «а я й сам не дуже й хотів». Думаю, ви розумієте, про що я говорю. Варто було найменшій перешкоді з'явитися на його шляху - чи це необхідність надати ще одну довідку з якогось питання або можливість почути «ні» від дівчини, - як він тут же відходив убік. При цьому він ніколи не вважав себе таким, що програв або невдахою. Все відбувалося за його власним бажанням.

Ти мене не хочеш? Та я не дуже тебе й домагався.

Звільнили? Я й сам збирався.

Відмовили? Якщо мені було дуже потрібно, я б умовив, але не дуже хотів.

Останнє слово мало залишитися за ним. При цьому воно, це останнє слово, мало напевне переконати всіх у тому, що якби у цього славного хлопця хоч найменше бажання чогось добиватися, він з легкістю подолав би всі перепони. Але... просто не хотів.

Марго любила і вміла говорити "ні". І чути «ні» у відповідь теж вміла. По суті. Їй довелося пристойно попрацювати над собою, щоб не сіпатися від його постійних «не дуже й треба було». Це кривдило. Потім почало нагадувати манію. Немає замовників? І не треба, я цього і не прагну. От якби я захотів, то… натовпом бігли б. У сина проблеми із математикою? А навіщо вона йому потрібна? Люди чудово живуть і без математики. Чи не відпускають у відпустку? У мене чудові стосунки з начальством і якби я справді натиснув, то відпустили б, як милі. Я просто сам не дуже хотів…

Вже потім, через багато років Марго зрозуміла, що все це - просто прийоми. Самозахисту. Самоствердження. Самобезпеки. Прояви себе. Продай себе. 

Вона й сама поклала їх у «скарбничку» прийомів, які можна використовувати в житті, і навіть використала, правда не в такому концентрованому вигляді, а так… ситуативно. Розуміючи, як це може бути гидко, боляче і незручно на іншому боці…

А потім, у 45 років у Марго нарешті з'явився ВІН. Рішучий. Чіткий. Діловий. Виправляє сам свої помилки. Той, хто вміє взяти у свої руки ситуацію. Здавалося, що поруч з ним можна гори згорнути - тільки дотримуйся його рішень. Ситуація «як за кам'яною стіною» Марго абсолютно не влаштовувала. Вона була не з тез жінок, які добре почуваються «за кам'яною стіною» у будь-якому сенсі. Тому вона згенерувала для себе новий образ чоловіка, який потрібний для щастя такій сильній та твердій жінці, як вона. Чоловік, йдучи в ногу з яким можна згорнути гори. Вона навіть із задоволенням відступила на півкроку, продовжуючи йти з ним «в ногу», але по-жіночому з радістю поступаючись йому першістю у всьому. Побутові гори поверталися одна за одною.

А потім зустрілася «гора», яка трохи виходила за межі звичного життя двох дорослих щасливих людей.

І цією горою виявилася... мама Марго…

Вісімдесятирічна мама Марго все життя пропрацювала в школі вчителькою, що не могло не накласти відбиток на її міркування, умовиводи та світогляд. Мама, при всій повазі до дорослої дочки, завжди знала, як краще, як правильно і як пристойніше. З віком Марго навчилася лавірувати між маминими порадами та власними планами досить успішно. Був час, коли Марго намагалася щось довести, потім, усвідомивши марність таких спроб, Марго прийняла для себе беззастережно - маму не переробиш, та й сенсу в цих переробках та переконаннях не було жодного.