Дитя смерті

Глава 6

Глава 6
     Ось так поступово усі дивацтва нашої історії дійшли до точки справжнісінького абсурду. Адже нині навколо Елана перекручувались уже не тільки закони фізики, а й самі закони здорового глузду.
     Перегони із Пустошителем зруйнували усю гармонію логіки, яку варто було б поступово відкрити. Розрізнені шматочки фантастичного світу перетворились в завал безумства. І боюсь виправити цю помилку буде доволі непросто. Знов доведеться починати усе спочатку і терпеливо розкладувати по полицях. Добре хоч, наскільки можна судити з побаченого, ворожа сила поки що забралася геть.
     А ось чудо, котре розсіяло противників це і є точка головного абсурду. Величезну королівську змію з посіпаками, здолав, наче граючись, якийсь невідомий маленький хлопчик. Отож думаю із цим персонажем варто познайомитись в першу чергу. Він особа виняткового контрасту, що здається поєднує в собі неможливе.
     Сподіваюсь ви колись чули про славного рицаря Дон Кіхота Ламанчського; і іще більше я сподіваюся, що ви тримали в руках дивовижну казку про Маленького Принца. Адже рятівник Елана був вилитим прототипом обох цих історій. І мабуть його навіть варто назвати в честь них, наприклад іменням Маленький Дон. 
     На вигляд Маленький Дон нагадував дитину, яка залізла у обладунки дорослого. Хлопчик буквально утопав у своєму обмундируванні: ноги плутались в завеликих чоботах; очі закривав такий же не пропорційний шлем; ну а кольчуга узагалі була йому по коліна. Про зброю і щит я узагалі волів би мовчати. У правій руці вояка стискав дерев’яну шпагу, у лівій тримав іграшкового ведмедика.
     Цілком згоден що все це майже комічно. Але коли б ви поглянули у обличчя маленького дивака, то певно б пережили геть протилежні почуття. Годі й представити більшу відважність, твердість та жертвенність за ту яка читалася в його рисах. І водночас до воїнської величі хлопчини домішувалась не менш виразна веселість та дитяча простодушність. Маленький Дон був наче лицар-дитинства, що граючись міг сокрушати найжахливіше зло.
     Ось і зараз, розсіявши ворогів, хлопчик виглядав цілком безтурботним. Начебто тільки що він побував на прогулянці, а не в страшному бою. Чого не скажеш про Елана. Останній після всього побаченого перебував у якійсь прострації в поєднані з заглюченим вивертом розуму. 
     - Здоров Ел! – пристрибом підбігши до нашого головного героя, бадьоро привітався Маленький Дон, весело додавши, - Ел, я замаленький аби перевернути відро з водою на твою голову… хе..хе..ха.
      - Сподіваюсь обійтись без цього, - дещо нахмуривись буркнув  Елан і видав свою головну системну помилку, - як же ти зміг її перемогти?
     - Оту забавну зміюку, хе...хе.. хе... Та вона ж зі мною просто хотіла погратися... хе...хе... а літала як...
     - Забавна зміюка? – вражено перепитав Елан, - але… але як же вона не прокусила тебе своїми забавними півметровими кликами?
     - А хіба це можливо? – здивовано глипнув Маленький Дон, - хе… хе… хе. Ел ти забагато часу проводиш з дорослими і набираєшся від них дурниць! Ну хіба ти чув хоч раз історію, де змія зїдає маленького хлопчика? 
     - Певно що ні, - тільки й буркнув Елан, уяснивши що нормальних відповідей від свого рятівника йому не отримати, - я бачу тут у вас чим далі в ліс тим більше дров...
     - Певно Ел тебе уже ними дещо привалило, хе... хе...,  - вкотре розсміявся дитя-лицар.        
     У вхідну браму тронної зали постукали і охоронці відразу відкрили. Елана уже за звичкою недобре пересмикнуло, але на щастя це всього лиш явився Альфред. Він був крайнє схвильований і відразу ж кинувся до юнака голосячи на свій звичний манер.
     - О вельмишановний мосьє! Слава небесам ви вижили! О що ж за лихо носиться за нами, і коли ж усе це завершиться…
     - Повір мені теж дуже хотілося б це знати, - понуро буркнув Елан, - ну а живий я тільки завдяки хоробрості ось цього хлопчини, - поглянув він на Маленького Дона і звернувся тепер уже до нього, - до речі друже, прийми мою запізнілу велику подяку за порятунок, і бо боюсь мене б та забавна зміюка точно проковтнула. Як тільки я виберусь з під цього завала дров, обов’язково підшукаю нагороду гідну такого великого воїна…      
     - Найбільшого з воїнів, - втрутився Альфред, - мосьє, хоч слово моє запізнилось… взагалі я уклінно вибачаюсь, що у нас усе так погано із належним церемоніалом… і все ж, дозвольте представити вам Маленького Дона, головнокомандуючого військами сили волі.
     У Елана аж щелепа відвисла.
     - Головнокомандуючого? – перепитав він, не в силах вселити до розуму чергове безумство.
     - Забагато ти, Елане, судиш очима плоті, - раптово зазвучала у голові знайома мова мудрості, - але відкрий свої очі духовні й побачиш, що світло дитячої простоти може бути крайнє могутнім…
     - О, вітаю пане Філософе, - подумки привітався юнак і додав з помітним сарказмом, - знов ви являєтеся не звідки аби додати мені головної болі.
     - Елана я ж говорив, що твоя дратівливість не ліпший порадник. Істини потребують оплати терпінням. З приводу ж моїх явлень, то доля усе розставляє по підходящих моментах. І все є як повинно бути…
     - Тоді це “повинно бути”, якась суцільна халепа…
     - Ну а як же білі полоси можуть являтися без фону чорних?
     - Мг..мг.. але премудрий Філософе, - якимось дивом також чуючи його голос, звернувся до світлого Альфред, - думаю справедливо сказати, що чорна полоса мосьє Елана у нашому світі дещо затягнулася...
     - А все тому, що по Пустошителю варто було відразу ж стріляти чимось посерйознішим аніж ядерна боєголовка, - вступив до розмови ще й Генерал, - от жахнув би ти Елане, міжпланетною колопсарною пушкою він би і атомів своїх не зібрав. 
     - Генерале, я давно вже не бачив твоєї тілесної форми, невже ти також став якоюсь маленькою дитиною? - своєрідно спробував покепкувати з колеги Філософ, - які іще колапсарні пушки? Скажи уже ліпше, що Елану прийшла пора меч із камню дістати і на троні воссісти.  
     - Е..е… шановні великі мислителі, я досі тут, - обізвався Елан, про якого чомусь говорили в третій особі, - але цілком запевняю, що якщо ця знущальна плутаниця переді мною, зараз же не зупиниться, я віддалюсь на відпочинок. І при тому не знаю чи надумаю іще повернутися…
     - Пробачте вельмишановний мосьє, все це дійсно безтактно, - поспішно забурмотів Альфред, - але, повірте, що ми думаємо тільки про ваше благо. Я не знаю наскільки премудрий Філософ говорив прямо, але Вам аби почати розбиратись у ситуації дійсно не завадило б воссісти на своєму троні.
     Елан скоса поглянув на королівське крісло, що стояло зовсім неподалік. Як і в попередні рази воно почало притягувати його вієнням сили і влади. Щось у цьому притягуванні було ненормальне, немов гіпнотичне, і дещо насторожувало. Хоча варто визнати, що саме воно, пробудило в хлопчині духовні сили, аби призвати сяюче воїнство під час бою із Пустошителем. Отож напевно в троні зовсім не ховалась загроза, а скоріше якісь приховані великі можливості. 
      Тим не менше попри ці смутні здогадки, Елан абсолютно не представляв, як може сидіння у кріслі дати відповідь на сотні запитань. Він хотів було озвучити свої сумніви, але зрештою махнув рукою і покорився пораді помічників. Вислуховувати їх чергові словокручені випади якось зовсім не хотілося; тай немав хлопчина покищо жодних аргументів для суперечок, оскільки нічого навколо не розумів.   
     - Ну і що далі? – поцікавився Елан, зрештою таки вмостившись у королівському кріслі, але обіцяного просвітлення чомусь не отримавши.
     - А тепер, мосьє, уявіть ніби ви злітаєте вверх.
    Тільки-но юнак сконцентрував свої думки на необхідному образі, як його тут же, немов підкинув кудись могучий ривок. Обриси тронної зали зникли і Елан транспортувався до зовсім іншого місця.
     З першого погляду можна було подумати, що юнак потрапив в полон шарової блискавки. Усе навколо окутували потоки енергій, замкнуті в сферичну мережу. Точно таким же чином виглядало дзеркало душі, яке зустрілося Елану при першому переміщенню у цей світ. Тільки тепер він був не ззовні а в самій середині дивного енерго-переплетіння. 
     - Ну, як ви там, мосьє? – невідомо звідки долинув голос Альфреда.
     - Та ніби нормально, - непевно відповів Елан, - але де це я?
     - У кришталевій кімнаті…
     - Кришталевій кімнаті?
     - Так хоча, відразу її обличчя не так то просто розгледіти.
     Дійсно відразу цієї кімнати і не розгледиш. Лише після підказки, Елан зрозумів, що знаходиться у оточені чотирьох стін і стелі. Вони були абсолютно прозорі, не порівняти навіть з найліпшим склом. До того ж і потоки енергій, вплітаючись в невидимі контури, відволікали увагу. Хоча по правді весь цей обман не витримав би звичайного зіткнення з лобом. Тільки треба іще мати лоб…
     - Кришталева кімната створює вашу голографічну форму, - продовжував Альфред, - тобто насправді ви досі сидите у тронній залі, але свою свідомість можете переміщувати у просторі. 
     Тут юнак оглянувся на своє тіло й шоковано зрозумів, що його у дійсності немає! Попередні рази Елан переміщав свідомість поєднуючись із Пустошителем. Але зараз він узагалі був самим лише поглядом, відірваним від матеріального світу. Дива та й годі.
     - Як це виходить?
     - Так як весь навколишній світ являється твоїм внутрішнім світом, то звісно ти можеш бачити його, так би мовити в "режимі Бога". Для цього всього лиш необхідно вступити в резонанс з нейронною мережою, що і забезпечує кришталева кімната, - відразу “пояснив” Філософ.
     - Я невтомлююсь високо підкреслюю твоє вміння пояснювати, - сердито пробурмотів Елан.
     - А я завжди підкреслюю, що високі матерії потребують терпіння і  зусиль роздумів. Але якщо лінь твоя так непереможна, я спробую пояснити спрощеним порівнянням. Так от, Елане, ввійшовши до кришталевої кімнати ти ніби поєднався із системою спостереження цього світу і бачиш усе навколо через безліч прихованих камер…
     - Як у кімнаті охоронця?
     - Непогане порівняння… Так, якщо кришталеву кімнату можна назвати кімнатою охоронця, то ти і є то охоронець, що спостерігає за екранами камер…
     - Тільки охоронець сидить на місці, а ви, мосьє, можете переміщуватись у просторі, - додав Альфред, - ось спробуйте знову злетіти в верх.
     Елан без вагань повторив уже знайому процедуру, направивши погляд до стелі. На цей раз підйом виявився не миттєвим, а плавним і поступовим, наче при зльоті птаха. Ось він досяг прозорої стіни, ось пройшов крізь неї і крізь мережу енергій, і нарешті опинився перед обличчям небес.
     Але що то були за небеса! Навряд чи в просторах планети Земля можна побачити щось подібне. Усю звичну для нас блакить, від горизонту до горизонту (що наче всередині напів сфери, якось завертався униз), тут затягувало плетіння дивної сітки. Аналогічну сітку Сергійові доводилось бачити в школі - це була, уже іменована Філософом, нейронна мережа. Поєднання безформенних клітин із безліччю розгалужених відростків. Тільки якщо в курсі біології вони були мікроскопічними, то тут навпаки величезні, як земне сонце чи місяць. Ці величезні нейрони сяяли і непрестанно обмінювались різнокольровими блисками. Причому в процесі перельоту енергетичні згустки наче частково розсіювались у пил свого ж кольору.
     На більш низькому рівні неба цей пил концентрувався у хмари, які мали конценстенсію немов манна каша. Вони скоріше не перелітали, а перетікали зі сторони в сторону, поєднуючись з іншими хмарами також кольору. Якщо ж поряд перетікали дві хмарини різних кольрів, вони починили ковбасити одна одну вогняними батогами.
     Також паралельно до утворення цих манних хмар, з нейронної мережі спадало безліч примарних образів. Все що нещодавно бачив Елан (як то трон, змії, солдати, кристали й тому подібне), зараз спадало з небес у вигляді виокромлених кадрів. Більшість із них розсіювались в повітрі, але деякі таки долітали до землі й блуждали по ній наче дивні голограми. 
     - Нейронна мережа забезпечує обмін інформацією між твоїм зовнішнім і внутрішнім світом, - повернув юнака до реальності голос Філософа, - все що ти бачиш, чуєш, відчуваєш нейрони передають сюди. Більшість цієї передачі просто фоновий пил, який лише в великих консентраціях звертає на себе увагу. А от дійсно значемі моменти твого життя перетворються на примар, що можуть доволі довго блукати по розуму нагадуючи про себе.Червоні лінії на сірому плетінні долі....
     - Пустошитель  також являється таким блукаючим образом?
     - І так і ні. Якщо образів одного виду довгий час являється доволі багато, вони концентруються воєдино. У результаті виходить уже частково матеріальна і розумна примара, як то Пустошитель. Тобто він це наступна сходинка еволюції блукаючих образів. Але давай небудемо зараз занурюватись в ефірні реінкарнації, а ліпше охолодимо твій розум спустившись до землі.
     Послухавши цілком слушну пораду Елан відірвав нарешті погляд від нейронних небес і поглянув униз. А унизу, хоча б на перший погляд, усе було дійсно значно простіше і навіть дещо знайомо. Перед юнаком знову постала розколота рівнина: обплетені ліанами камяні острівці в оточені бездонних провалів. Схоже у тому маренні про бій із Пустошителем, декорації були створені на основі реального релєфу цього світу. От тільки все інше, окрім релєфу, ворог переіначив на свій лад. Насправді ж на камяних острівцях знаходились не руїни, а безліч будов фантастичної архітектури. 
      Центральною в розколотій рівнині, і найбільш  цікавою була будова у формі золотої монаршої корони. Саме до неї намагався прорватися Пустошитель під час останнього поєдинку, і саме над нею зараз і висів погляд Елана. Розглядати це божевільне і прекрасне чудо невідомих геніїв-будівельників можна було безкінечно. Але головну його загадку юнак уже розгадав, коли ворог напав із кристальних вікон: ця золота будова не що інше, як замок в якому перебував Елан.
       - Корональний замок, мосьє, - втрутився у роздуми юнака Альфред, - головна твердиня цього світу, що зосереджує в собі Вашу владу. Тому й така аналогія і такий вигляд. А величезний діамант при вершині корони, не що інше як кришталева кімната, котра забезпечує Ваш нинішній "режим Бога".
     - І що його стіни дійсно побудовані із золота? – вразився Елан, - І де ви взяли настільки величезні кристали?
     - Думаю, мосьє, ви уже мали можливість пересвідчитись, що тутешня матерія зовсім не та якою здається. Тоді коли розривали стелю тронної зали. У цьому світі взагалі немає ні золота, ні кристалів, ні каменів, а все сплетене із тканини розуму...
     - Альфреде мені здається Філософ негативно на тебе впливає, - насупився юнак, - що це іще за тканина розуму?
      - Це знову не тема з якої тобі слід починати, - втрутився світлий помічник, - просто поки що прийми за аксіому, що все у цьому світі сплетене із тої самої тканини розуму. І давай но вже починай приземлятись, а то щось твоя сакральна сутність занадто потягнулись в невагомість.       
      Абсолютно незрозумівши останього речення в словах Філософа, Елан тим не меньше не став препитувати і послухав вказівку. Іще раз оглядівши корональний замок, хлопчина направив свій всевидячий погляд униз, до земної поверхні. За декілька миттєвостей польоту він опинився у вхідних воріт цитаделі. Брама також була позолочена ззовні і охоронялася аж чотирма воїнами. Ніби відчувши наближення правителя солдати відразу схилили голови. Юнак хотів відповісти тим же, тільки біда в тім, що тіло залишилось у тронній залі.
     Навколо Коронального замку, неначе блюдце під чашкою, розкинулась красива кругла площа. Вся вона була вистелена білосніжними мармуровими плитами, і вміщала в собі з десяток дивних мехіанізмів. Ці мехенізми чергова річ, котру описати велика проблема. Мабуть найростіше буде порівняти їх із старовинними друкарськими машинками величезних розмірів, які хтось вивернув шиворіт на виворіт. У результаті печатні головки, котрі наносять літери на папір, опинися ззовні, а не в середині. В додачу конструкцію іще й для чогось обгородили рядом вертикальних стержнів.
     Як усе це працює Елан зміг побачити коли найближча з машин раптом повільно і зі скрипом закрутилася. Внутрішні шестерні привели в рух печатні головки, а ті почали бити по огорожі із вертикальних стержнів. У місці їх ударів утворювались невеличкі круглячки, котрі тут же падалина землю. Така собі дивакувата технологія друку обємних предметів. Скоріше за все монет, судячи по тому, що один із содат відразу поспішив їх зібрати. 
     - Ні мосьє, ви не зовсім праві, - втрутився в роздуми Елана Альфред, - це не монетки, а печатки влади. Кожен раз коли ви проявляєте свою верховну волю, віддаєте указ, з’являється нова печатка. І кожну таку печатку ці добродії збирають, аби відправити до відколів…
     - Але коли ж це я віддавав укази? – здивувався Елан.
     - Воля твоя властвує непрестанно, - втрутився Філософ, - ось світить за вікном сонечко, і ти думаєш про себе: Ех, яка чудова погода! А у цей світ миттю приходить указ – визнати сонячну погоду кращою за будь-яку іншу. Це не значить, що любов до дощу зовсім зникне. Але на даний момент перевага надається саме сонцю. Отож ти ніби дійсно висилаєш йому золоту монетку зі словами пошани. І тепер сонячну погоду, на яку звернув увагу сам король, у цьому світі всі поважатимуть більше. Ну по крайній мірі поки ваша величність не вишле дві монетки пошани в сторону дощової погоди. Таким чином твоя воля змінює настрій, а то і облік внутрішнього світу. Якби не було цих печаток з указами короля, навколо запанував би хаос. Кожна думка і кожне почуття тягнули б одіяло до себе.  
     - Цікаво, а я ніколи цього й не помічав, - посміхнувся Елан, - виходить я весь час живу у виборі?
     - Звичайно. Кожен погляд, кожна думка… це все піщинки вибору. І кожна людина вистелює з них свій шлях. Не раджу приймати цю примітивну ідею, ніби всі йдуть по прямій лінії, і повертають направо чи на ліво раз в десять років. І потім хтось із людей сидить на старості і згадує куди ж він не туди звернув. От би пішов на ліво і все було добре… Ні на справді ми кожної миті кудись повертаємо. І той вибір на якому ти, як правитель, поставиш печатку і стане камінчиком в кладці майбутнього…
     - Премудрий Філософе, мені здаєтесь ви воліли поки не водити мосьє по занадто крутим вершинам, - вельми доречно підмітив Альфред і звернувся уже до Елана, - так от мосьє, цю площу дійсно по вашому бажанню ми можемо назвати “Мармуровою”, а ці механізми нехай уже будуть ”Друкарнями влади”. Але всі інші деталі, на мою скромну думку можуть і почекати, тож давайте просуватися вперед…
     Ну вперед так вперед. З під Мармурової площі витікали багаточисленні струмки. Ці струмки розливались навколо утворюючи дзеркало величезного озера. Власне воно і займала усю подальшу частину острівця на якому стояв Корональний замок. Між іншим розмістити твердиню посеред водойми відмінне рішеня для оборони. От тільки, при більш детальному огляді, виникало питання чи дійсно це була саме водойма? Рідина, що наповнювала її мала сріблястий відтінок  і клубилася паром неначе в оскаженілому чайнику. Притому бурління, притаманного для процеса кипіння в озері не спостерігалося.
     - Вибачте за безтактність, але я знову мушу поправити Вас, мосьє. Це зовсім не вода і вона не для захисту, - після чергової мовчанки промовив Альфред, - це ріка духа…
     - Поки це океан мого нерозуміння, - лаконічно підкреслив юнак.
     - Елане, бюсь об заклад, що ти в своїх поєдинках з братами нераз відчував вієння сили духа, - взяв слово Філософ, - так ось він твій дух, і духовна сила…
     - Сила духу направляє мій меч, - задумано промов Елан.
     - Так, звісно, але взагалі дух існує не лише для бою, а й для всього життя. Він творить собі форми у всьому і наповнює все. Постав сотню художників малювати одну і ту ж картину, і в кожного художника вийде дещо по своєму. Так і ти, що б не робив, все наповнюєш водою з цієї ріки, тобто своїм духом. І  весь твій внутрішній світ, відповідно також наповнюється ним.
     - І Корональний замок його джерело?
     -  Можна сказати і так, хоча що є Корональний замок, як не твердиня твоєї волі. Та певно не буду занадто заглиблюватись в ці матерії, постійно побоююсь аби в твоєму людському розумі повибивають запобіжники. Тай циклон роздратованості в нейронних небесах не моя улюблена погода.
     Але на цей раз Елан забажав дещо продовжити тему, аби розкрити свою нову здогадку. Йому згадалась картина коли Пустошитель бився в коридорі з солдатами. Тоді примара зробилася дуже великою, і юнак іще подумав що з неї вилізла душа. Але насправді то певно була не душа, а дух.
     - Вони билися духом? – передавши дану картинку Філософу поцікавився Елан.
     - Звичайно. Матеріальні мечі і кольчуги більше символічний елемент. А суть усіх поєдинків твого внутрішнього світу саме у боротьбі духа. Перший поєдинок із Пустошителем яскравий тому приклад. Не маючи контролю над тілом ти боровся із ним саме на духовному рівні.
     - Це не що інше, як зброя небесних воїнств, - вирішив додати до розмови Генерал, - всі ці земні автомати, гранати чи ядерні бомби насправді лише дитячі іграшки. Бачили б ваші стрілки, що таке справжне могуття. Бачили б вони, що таке випущена безодня духа, яка в одну миттєвість здатна переродити цілий світ, і навіть колір зірок змінити. В минулі славні часи, твоє слово Елане, навіть яслі творіння первичного зла кілька раз сокрушало...
     - Генерале, я ціную твою любов до епічності, але в черговий раз  нічого з почутого незрозумів. Можна не через "яслі первичного зла " а на прикладі чогось більш земного пояснити, в чому сутність цього бою духом.    
     - А що тут пояснювати. Вийшло тобі на зустріч кілька громил по три метри ростом і ти відразу кинувся навтьоки, хоча бій іще й не починався. Вони зламали твій дух, і перемогли...
     - Але це лише перемога миттєвості, після якої легко відновитися - підкреслив Філософ, - а от якщо тебе, скажімо візьме Диявол і пропусте через чертоги пекла то від твого духа взагалі нічого не залишиться.
       - Гаразд смутний сенс, я скажімо зрозумів, вище дертись не будемо, - закруглив тему Елан і з усмішкою додав, - пардон, Альфреде, що процитував обєкт твого авторського права.  
     І так повернемось до ріки духа. Приблизно на сотню метрів вперед усе навколо було в її абсолютній владі. А ось далі туманне дзеркало її поверхні різко обривалось кривою полосою чорного, бездонного провалля.
     На цьому умовному кордоні, на самомому краю відколу, між потоками духу і пустотою, стояли чотири фортеці. Або навіть радше середньовічні опорні пункти: поєднання кількох кам’яних башен і стін. Всі вони були рівновіддалені один від одного, тобто кожна з фортець контролювала четверть простору навколо Коронального замку. Такі собі  браття-богатирі, що тримають чотири сторони світу, і відганяють від кордонів острова усе зло з зовнішнього світу. 
     - Тут мосьє, ви уже ближчі до істини ніж в попередні рази, - мовив Альфред, - це є твердині сили волі.
     - І як мовить до нас сама назва, у них зосереджена твоя сила волі, - вставив Філософ.
     - Цілком вірно, - погодився дворецький, - тут базуються солдати із всього  вашого світу. І ті що були в замку, і звичайно іще дуже багато інших.
     - Чим же вони переважно займаються?
     - Ну по перше відбиваються від різних нападників, накштаут Пустошителя. Потім, як ваша милість бачила, збирають і розносять печатки влади. Але найголовніше вони слідкують, за порядком та виконанням Вашої волі у всіх відколах.  
      - І в чому ж заключається моя воля зприводу цих відколів? - поцікавився Елан, після чого почав злітати вверх бажаючи всебічно і більш детально, ані ж раніше оглянути решту розколотої долини. 
      - Це питання безмежно просте і складне водночас, - цілком в своєму стилі почав відповідати Філософ, - але нам доведеться піти саме складним шляхом, адже інакше ти просто не зрозувмієш повноти всієї картини. Вдихни побільше сил, Елане, прийшла фінальна частина нашої сьогоднішньої подорожі, - на голову цього світу ми уже надивилися, а тепер маємо розібратися в частинах його тіла. 
      Коли Елан зайняв достатню висоту і повноцінно роззирнувся, то зрозумів, що "розбиратися з тілом" доведеться мабуть в сто раз важче а ніж з "головою". Остівець Коронального замку, хоч і являвся центральним між усіма іншими, але разом з тим був доволі простим: всього то і мав ріку духа з кількома твердинями. А ось решта відколів забудовувались десятками, а то і сотнями найпричудливіших будівель, в оздобленні дивовижної фауни. Якщо їх повноцінно розглядати, то можна і зістаритись у процесі; а тому в даному випадку необхідно було якось усе спростити.
      - Якщо ви думаєте, що я зможу осмислити кожен елемент цього міста, то ви дуже помиляєтесь, - озвучив цілком раціональні сумніви юнак, коли почав розуміти маштаби навколишньої картини.
      - Елане, хіба ти осмислюєш кожну клітину у свому земному тілі? - думаю ні, і тим не менше якось живеш. Точно і так тут, ми зовсім не мусимо перебити сотні цих будівель і знайомитись з функціями кожного із їх жителів. Але тим не меньше розібратися для чого потрібна нога, а для чого рука обовязково потрібно. 
     - Філософе, твої порівняння все більш зрозумілі і адекватні, дуже радий що ти так швидко ростеш, - дещо не в тему прокоментував Елан.
     - Або радьше тупішаю, прилепляючись до цих земних понять. Тим не меньше радий, що тобі подобається. І так оскільки крила усякого вчення у повторенні, тож давай я іще раз проговорю найголовніше. По перше є Корональний замок, де сконцентрована твоя влада. Від нього витікає ріка духу. Ефірна матерія, що наповнює весь цей світ, немов душа наповнює тіло. І на завершення побаченого нами іде лінія із твердинь волі, в яких, відповідно базується воїнство сили волі. Знову ж таки, повторюсь, я прирівняв би все це до голови; решта ж відколотих острівців виконують функцію її тіла. Формують його чотири основних частини: поселення розумян, тілесян, почуттян і вірян.
     - Але ж розколотих острівців з будовами значно більше аніж чотири, - вирішив відразу уточнити неясність Елан.
     - Цілком слушне зауваження, мосье, - взяв слово Альфред, - справа тут у тому, що основні чотири названих поселення розколоті всередині себе на меньші частинки. На привелику жаль їх жителі часто ведуть себе так нерозумно, що не вживаються навіть з собі подібними. Ні краплини дворянської честі чи благородства.  Дай тільки достатній привід, і вони знову і знову розколують свої поселення, а от зрозтаються розколи крайнє повільно. 
     - Як це зростаються? - ошелешено перепитав Елан, - хочете сказати камяні острівці можуть зростатися воєдино?  
     - Вони зовсім не камяні, - заперечив Філософ, - Елане хіба ми тобі не говорили, що в цьому світі немає земних матеріалів, тут все сплетене із тканини розуму, і острівці в тому числі. 
     Тут юнак згадав, як він під час першого бою із Пустошителем, вилазив по ліанам з проваля. Схоже ніякі то були не ліани, а величезні ниті тієї самої загадкової тканини розуму. Більше того відколи не були обплетені, а були сплетені з неї! Осмислити таке сходу людському розуму явно вельми непросто.
     - Так ви уже про це говорили, але я якось привязав плетіння тканини розуму до архітектури, - знітився юнак, - а щоб навіть і самі острови були сплетені і могли розчіплятись... це просто...таке дуже складно переварити...  
     - Нічого Елане, всякий сумбур з плином часу приходить в гармонію, - обнадіяв Філософ, - але для цього нам необхідно хоча б завершити розбиратися з поселеннями на відколах. Їх сутність не така в же й складна. Ну ось почнемо скажімо з комплекса острівців попереду тебе, які належать розумян: це такий собі народець, що відповідає за твоє, Елане, розумне мислення...
      Поселення на котре указував Філософ, з висоти пташиного польоту, найбільше нагадувало комбіновану з частин, ідеальну комп’ютерну плату. Абсолютна геометричність і стиль машинної інженерії: відстані між усіма об’єктами пропорційні, будиночки однокавісінькі; доріжки немов викреслені під лінійку; і колір повсюди переважав один і той же, себто темно сірий. Єдине що можна виділити, так це велику шестикутну площу у центрі найбільшого відкола. В середині шестикутника, поміщалося дещо менше коло, а навколо нього ніби стояли чотири книжки. З далеку важко казати щось напевно, тож поки обійдемось без деталізації.
     - Так люблять розумяни ідеальні планування, - паралельно до спостережень хлопчини продовжував Філософ, - все таки саме планувати, розраховувати і моделювати їх основне завдання. А в отій от шестикутній площі, що так виділяється, зберігаються Елане, твої спогади і формуються думки. До речі, учений-архітектор, якого Альфред запросив облаштовувати твою кімнату, представник саме цього поселення.
     - Ну хоча б це доволі очевидно, - кивнув юнак, згадавши дивного чоловічка, непристанно зайнятого розрахунками.
     - Тепер давай перейдемо до поселення праворуч, яке належить тілесянам, - прокрутив фокус уваги хлопчини Філософ, -  На відміну від розумян вони не особливо полюбляють розрахунки, зате слідкують аби ти був ситий, виспаний, зігрітий і сидів в м’якому кріслі. Коли вже довелось мені згадати ученого-архітектора, то не обійтись і без згадки про тілесна комфорту, який скаржився на гострозубість твоєї кімнати.
     Не знаю, як там з приводу комфорту, а планувальних талантів розумян у відколі тілесян явно не вистачало. Якщо попереднє поселення було наче компютерна плата, то це радше нагадувало комплекс трущоб. Мурашник абсолютно безладно і імпульсивно розкиданий на завеликій площині. Якісь будиночки поєднувались, між собою, якісь стояли осторонь, а взагалі кому де і коли взбрело в голову побудуватись, там і побудувались. Єдине, варто віддати належне дорогам цього поселення, усі вони були вельми просторі.  (додати характеристик комфору)
     - Тілесяни крайнє недолюблюють обмеження, будь-то ширина дороги, пояса на штанах, чи тарілки з наїдками, - продовжував Філософ, -  а тому велика мука для них заходити в гості до наступного, третього  поселення, що належить серцю, тобто почуттянам. 
     Та що там тілесяни, навіть звичайній людині велика проблема була б пройтись по відколах цих почуттян. Заради реалізації своєї стихії, емоцій і почуттів, вони вдались до просто сюрреалістичних архітектурних вивертів. Елану іще дуже пощастило, що в його кімнаті, яку обладнала почуттянка Красуня, можна було нормально рухатись. Будиночки в поселені серця приймали вигляд квіток, зірочок, кулі, святкового торту, башні-меча, сердечка і тому подібного. Звісно для ока і серця, усе це виглядало значно миліше аніж бездушна сіра геометрія розумян, чи “заземлена”, примітивна практичність служителів тіла. Але ви тільки задумайтесь, як воно жити в подібних ломаних формах.  
     Знову ж таки, як на крайнє показовий фактор, хочу звернути увагу на доріжки в поселені почуттян. На відміну від широких шоссе тілесян, у них це були справжнісінькі закручені лабіринти, що місцями роздувалися до розмірів площі, а місцями звужувались до вузесеньких лазів. Певно геніально-безумні архітектори усіх тутешніх будов взагалі якось і не задумувались, що між ними потрібно буде ходити. Ось де приказка «краса потребує жертв» реалізовувалась у повній мірі. Хоча тут і не стільки краса, скільки втілення буремної суті емоцій: вони аби виплеснути свої енергії інколи ладні зірку з неба дістати, зовсім не переймаючись, що потім робити з її вогнем.  
     - Так, практичний розум не може без болю дивитись на поселення почуттян, - цілком виразив враження Елана від спостереження Філософ, - але якби його не було, ти мало б чим відрізнявся від робота. Хоча є у людини і іще одна особлива, цікава властивість. Тут ми нарешті дібрались до останнього з поселень, жителі якого відповідають за твою віру.  
     Аби зрозуміти яку структуру і вигляд мав четвертий комплекс відколів, слід для початку пояснити віросповідання нашого головного героя. Власне воно у нього поки не мало якогось єдиного центра і було крайнє багатогранним. За народженням Сергій належав до християн, і інколи на великі свята відвідував церкву. Паралельно хлопець лілеяв симпатії до буддизму, пробував медитувати, займатись йогою, читав східну філософію. А також мав і безліч інших, абсолютно протилежних ідеологічних вподобань, як то теорія еволюції, теорія іншопланених цивілізацій, екстрасенсорика і тому подібне. Я вже не кажу про те, що тепер у нього розвивалось нове, особисте вірування в своє небесне походження і минуле божественного воїна світла. 
     Все перераховане і формувало поселення вірян. На одному із острівців поблискувала куполом невеличка церквушка, на другому виднівся кручений дах храму буддистів, на третьому припаркувалась літаюча тарілка інопланетян, на четвертому над гігантською мутною сферою щось чаклували ясновидці, ну і так далі у тому ж дусі. Всі ці образи були прототипами взятими із земного світу, тож зупинятися на їх деталізації я поки не бачу необхідності. Куди важливіше задуматись над суттю поселення вірян.
     - А хіба віра не являється частиною почуттів, чи хоча б плодом розуму? – все ще продовжуючи розглядати відкол, задав вельми важливе запитання Елан.
     - Аби це зрозуміти достатньо, як завжди порозмислити, над спрощеною моделлю запитання, - порадив Філософ, - ось наприклад астероїд 23-01.
     - Що з цим астероїдом?
     - Та нічого, просто я вірю, що він десь існує. І можеш не доводити мені протилежного…
      - Хм, - припустимо я також вірю в цей астероїд, - задумався хлопчина, - ти хочеш сказати, що…
     - Я хочу лише спитати, чи має твій розум якісь докази існування цього астероїду?
     - Та наче б то ні…
     - Так може твоє серце відчуває певний любовний потяг до цього астероїду? Чи може тебе ощасливлює думка про його існування? 
      - Також ні, - посміхнувся хлопчина, - гаразд, гаразд, я зрозумів, що ти хочеш сказати…
      - Добре, що хоч ця відповідь так легко до тебе приклеїлось, а то, знаєш, мої запаси суперклею скоро завершаться.
     - Доречі про приклеювання. Як я зрозумів, із попередніх пояснинь виходить, що розломи між острівцями наслідок ворожнечі між їх жителями. Думаю в цьому процесі крайнє мало доброго для всього мого внутрішнього світу. Чи можна якимось чином возєднати усю цю розколоту рівнину?
     - В теорії напевно так, а ось на практиці, - задумчиво промовив Філософ, - розумієш Елане людське єство неначе лебідь, щука і рак, кожен тягне в різну сторону. Це проявляється як у значних речах так і найменших дрібницях. Серце твоє закохалось у дівчину, розум визнав її недостойною. Тілесяни захотіли зїсти усю шоколадку, розум поділив на два дні. Серцю сподобався заклик до національної боротьби, віряни визнали його низменним. І так далі і тому подібне і без кінця і краю. Як можна завести цей океан хаосу в берега гармонії? Певно лише дією  божественної сили і премудрості;  людям же, в ліпшому випадку, удається недопускати крайностей і повної своєї загибелі. 
     - Боротьба розколотих поселень може навіть мене убити? - вразився юнак.
     - Звичайно, без хоча б часткової рівноваги між розумянами, вірянами, тілесянами і почутянами ти або скоєш самогубство, або станеш безумним, або перетворишся на таку потвору, що вже і людиною не назвеш. Але, варто відзначити, що навіть без крайностей ворожнеча поселень приносить велику шкоду. Придивись до ріки духа, коли вона покидає межі Коронального острова. ЇЇ ефіри, розтікаючись розколотою рівниною, більшою частиною провалюються в провалля між острівцями; а це означає що поселення на відколах повноцінно не насичуються твоїм духом. Як результат, ти втрачаєш більшість духовнихх сил,  і саме тому не можеш в земному світі навіть павшого листочка телекінезом поворушити. Замість того аби єднатись і творити могуття, жителі розколотої рівнини творять роздори через які страждають; а ріка духа, у результаті, замість того аби наповнюти їх енергію провалюється в пустоту.
     - І виходить замкнуте коло, - кивнув Елан.
     - Гірше того про пустоту я сказав в переносному сенсі, адже ніщо нікуди не зникає. В провалах живуть паразити які користуються твоєю неповноцінністю.
      При згадці про паразитів перед мисленним взором юнака постав образ величезного кракена, що виліз із провалля під час його першого бою із Пустошителем.
     - Так Елане і розмір у них не тараканячий. Хоча ці величизні осьминоги насправді лише носії, які в середині себе вміщають твоїх справжніх ворогів - назвемо їх відкинутими. Як частково зрозуміло із назви ці відкинуті, усе те, що ти відкинув із свого внутрішнього царства. Ось наприклад наш добрий знайомий Пустошитель. Він відповідає за спустошення, і ти довгий час тримав його при собі вглядуючись у пустоту і втрачаючи сенс життя. Але ось явились ми, воїнство світла, розповіли про твоє божествене минуле, указали шлях відродження, розлили сяйво істини. У результаті раптом все перемінилось і виявилось, що Пустошитель не хто інший як ворог, що намагається спустошити твою душу. Звичайно після такого викриття, місця на поверхні розколотої рівнини йому не знайшлось, і довелось бідолазі летіти в провалля. Там він знайшов собі друзів, відкинутого на імення Кошмарник, що відповідає за твої страхи. Разом вони осідлали носія- кракена, вибрались на поверхню і почали штурмувати Корональний замок.
     -  А їх можна якось знищити назавжди?
     - Так, але цей процес інакший аніж в земному світі. Тут усі і народжуються і помирають дещо по іншому. Ми власне уже починали цю тему на початку розмови, але тоді вирішили її обійти. Знову обходити, думаю було б не розумно, занадто значима шестерння для мехазніму буття твого внутрішнього єства. І так, як я уже говорив нейронні небеса передають із земного світу у цей усе що ти бачиш чуєш чи відчуваєш. Найбільш яскраві образи перетворюються на примар і довго блукають розколотою рівниною. Якщо подібних образів довгий час доволі багато вони зливаються воєдино і починають матерелізуватися. Так народжується новий житель відколів, який отримує в розпорядження шматок острова і починає вести діяльність відповідно до свого сенсу. Ну ось наприклад якийсь чоловяга зацікавився викраденням грошей. Він почанає роздумувати, планувати, збирати інформацію аби проникнути в банк. В його внутрішньому світі народжуються з дюжина і почуттян і розумян спеціалізованих на даній темі. Але ось чоловяга дізнався що за подібні діяння сажають років на десять до вязниці, і вирішив ліпше зайнятись торгівлею. Почуттяни і розумяни викрадачі стали непотрібні. Якийсь час вони спробують привертати увагу, але скоро утратять енергію і почнуть розвоплощатись. Знову стануть примарами, утратять свою частку відкола, підуть в провалля і зрештою зникнуть. Такий от у них тут цикл народження та смерті.  
     - Але для чого відкинутим нападати на Корональний замок? 
     - Не всі з них бажають уходити подоброму. Деякі, там в проваллях збиваються в шайки і можуть атакувати усю розколоту рівнину. Їх переважна ціль украсти на поверні печатки влади. Так так саме оті монети, що друкуються біля Коронального замку. В них заключена твоя влада і визнання, те чого так не вистачає відкинутим. Регулярно викрадаючи печаті влади в достатній кількості відкинуті можуть жити вічно там в провалах, а можуть навіть зібрати достатньо сил аби повернутися на поверхню. 
     - Дозволю додати від себе, мосье, що викрадаючи печатки відкинуті позбавляють енергії тих жителів якім вони предназначались по праву. Добре, що у нас є солдати сили волі, які по можливості відбивають атаки.  
     - Я щось запутався, значить і ріка духа розливає енергію і печаті влади дають її?
     - Так, це просто дві різні енергії. Ти ж у земному світі і воду пєш, і їжу їси, і повітрям дихаєш. Так і тут ріка духа розливає енергію твоєї сутності, а печаті наділяють твоїм визнанням. Перша частина раціону падає до відкинутих у провалля задаром, а другу вони силою відбирають в пірацьких нальотах.
     - Але для чого Пустошитель з тим Кошмарником зміїним ганялися саме за мною? Печатки влади лежать поряд з Корональним замком, а не всередині мене.
     - З тобою Елане у них особлива історія. Ти проник сюди із земного світу, а отже керуєшся його законами, і можеш померти від звичайного удара меча. Пустошитель уже убив би тебе, якби не був примарним. А убити тебе вони бажають аби ти тут не ходив, не дивився і не путав їм карти. Адже знання велика сила; коли ти тут розберешся то напевно почнеш боротися з пірацькими набігами кракенів. Для них це звісно неприємна преспектива. А так убють тебе, і як то кажуть "кіт із дому миші впляс". 
     - Чому ж вороги підіслали убивати мене примарного Пустошителя, а не когось матеріального? - в корте не знаходив логіки у почутому наш хлопчина. 
     - Так, матеріальна істота на місці Пустошителя тебе уже убила б, - погодився Філософ,- от тільки солдати сили волі так просто не підпустили б її до коронального замку. Матеріальному ворогу довелося б пробиватися з боєм, а це не так просто і не так швидко. Ти був би попереджений про напад, а одже був би готовий захищатися.  Примара ж може літати, проходити крізь стіни, і взагалі залишатися непоміченою. Вона куди ліпше підходить аби нанести неочікуваний і точний удар, хоча і не смертельний. Хоча якщо подумати то та пелена, яку накинув на твій розум Пустошитель відривала тебе від цього світу практично так само, як і смерть. Отож все відкинуті зробили крайнє грамотно. Єдине вони не могли передбачити, що ми допоможемо тобі розірвати цю пелену...
     - А коли Пустошитель побачив, що я знову опинився тут він  поспішив напасти повторно, - продовжив думку хлопчина.
     - Так, причому в цю другу атаку вороги послали ще й примару Кошмарника і одного із своїх кракенів. Але, солдати волі нащастя справились і вороги забрались назад до своїх підземель.    
     - Але якби вони мене дійсно убили, як би цей світ існував далі без правителя?
     - Так як і раніше існував. Хіба ти щосекундно обробляєш безліч інформації від відколів, і роздаєш печатки влади? Ні все це відбувається автоматично, на основі твоїх рішень в земному світі. Тобі потрібно піднятися на значно вищий рівень існування, аби мати можливість бути справжнім повновласним правителем коронального замку. А поки ти тут просто турист крайнє неприємний для деяких місцевих жителів. Але я з іншими світлими повели тебе у цю подорож, оскільки і в такій ролі ти тут можеш багато що змінити. А якщо все піде добре то і повернеш собі значну частину колишнього могуття. Отож заради себе і заради нас постарайся не помирати.   




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше