Дитя Світла та Темряви

Глава 7. На справу. Частина 2.

А далі пішли кілька годин інтенсивної підготовки. Я знайомилася з документами про сім'ю Маніла. Потім з'явився Лей Дукей, розпитував мене по вивченому матеріалові, немов суворий екзаменатор, потім сказав: «А йди-но ти, дорогенька, в баню». І я вирушила в баню, де була віддана повністю у ціпкі руки масажистів в таких самих чорних одежах, як і інші слуги. А після передана косметологам, стилістам, візажистам, які робили зі мною, бідною полонянкою, все, що тільки було їм завгодно. Я так втомилася від усіх цих манікюрів-педикюрів ще до моменту відправлення на бал, що вже рада була лягти і заснути. На жаль! Спокій нам тільки сниться. Скептично подивившись на мою приречену фізіономію, принц змусив випити якийсь енергетичний напій, який наповнив мене такою силою, що я застрибала на місці від бажання одразу ж відірватися на дискотеці. Задоволено крекнувши, Лей потягнув мене в іншу кімнату. Там стояло дивне, фантастичне плаття. Буквально, стояло, бо спідниця трималася на обручах і нагадувала цар-дзвін, а корсет був такий пружний, що і йому підпора у вигляді манекена не була потрібна. Раніше, наскільки мені відомо, їх робили з китового вуса. Тут же взагалі не відомо, з чого. Плаття було синяво-чорного кольору з ледь помітною сріблястою в'яззю по подолу і надзвичайно елегантне. Справжнє плаття для принцеси. Я завжди мріяла приміряти таке.

- Роздягайся, - кивнув принц в мою сторону.

- Вийди! - обурено відповіла я.

- Сприймай мене як господаря, а не як чоловіка.

- Так ти не чоловік? - округлила я очі.

Лей Дукей плюнув і відвернувся:

- Я не буду дивитись. А слуги... Це всього лише слуги.

Роздяглася я сама, не дозволяючи чужим рукам лапати мене (наче мене вони не лапали, виконуючи масаж або візаж). А одягнутися в такий наряд сама я не змогла б точно, довелося-таки вдатися до допомоги слуг. В результаті широчезний дзвін закріпили на моїй бідній талії, а корсет вмілі руки швидко зашнурувати на спині, при чому я весь час вимагала, щоб не сильно затягували, тому що пам'ятала, що в давні часи пані часто втрачали на балах свідомість саме через надто затягнуті корсети і відсутність можливості нормально дихати, що мені зовсім навіть не потрібно. Корсаж ледь прикрив мої невеликі груди, більше до нього нічого не додавалося, ні бретелей, ні рукавичок, ні манто, видно, така нині мода на Темному материку. Прислухаючись до своїх відчуттів в такому нетиповому для мене вбранні, я не помітила, як ззаду підійшов принц. Він обережно взяв мене за руку і підвів до величезного, на всю стіну, дзеркала. Спочатку я навіть не зрозуміла, що це дзеркало. На мене дивилася таємнича незнайомка, важка і витончена, з неприродно вузькою талією, особливо в порівнянні з широкою спідницею-дзвоном. З білою шкірою, що вигідно контрастує з чорним кольором сукні. З високою зачіскою. Із загадковим виразом чимось знайомих очей... Адже це не можу бути я! Але відображення Принца Ночі, що стоїть поруч з прекрасною принцесою та ненав'язливо підтримує її за руку, переконало мене, що все-таки це я! Вражаюче! Я відчула себе Попелюшкою, тільки що відійшла від брудної печі і раптом за помахом чарівної палички опинилася казковою принцесою. Навіть дихання завмерло. Тільки кришталевих черевичок і не вистачає.

- Черевички! - згадав теж Лей. - Подайте черевички.

Один із слуг, по-рабськи кланяючись, приніс мені новеньку коробку. Я дістала з неї витончені чорні туфлі на високих підборах. Та не кришталеві.

- Ну як, подобається? - запитав принц, коли я, вже повністю одягнена, знову обернулася до дзеркала.

Ага, так я і зізнаюся, що трохи свідомість не втрачаю від захвату.

- Непогано, - скривила задумливо губки, - тільки до цього наряду потрібні діаманти.

- Ти не зможеш їх швидко зняти, і вони видадуть тебе, коли ти будеш викрадати медальйон.

- В якому сенсі?

- В тому сенсі, що рівно опівночі ти повинна покинути цю сукню і тінню відправиться «на справу». Ти ж не думаєш, що зможеш використовувати свій творчий хист у такому громіздкому вбранні.

- Да-а, проблематично, - задумалася я. - Але як я зможу зняти його сама? Та на мене його надягали четверо слуг!

- Досить буде сказати одне єдине таємне слово «Наєв», і наряд спаде з тебе сам.

- А що подумають гості, побачивши плаття, що самотньо стоїть без господині?

- Якщо ти зробиш це рівно опівночі, а не раніше, то нічого не подумають.

- Чому?

- Світлотінь, там все зрозумієш. Все буде добре.

- Але йти на бал без коштовностей якось неправильно, - повернулася я до питання, що цікавило мене.

- Добре, - Лей Дукей провів долонею по моїй шиї, і на ній з’явилося дивовижної краси намисто з великих блискучих діамантів чистої води.

Я мимоволі ахнула.

- Воно зникне опівночі, це фантом.

- А плаття - теж фантомне? - запитала я.

- Ні, плаття справжнє. І ти в ньому навіть надто красива. Я волів би, щоб ти мала менш помітну зовнішність. Але переробляти пізно. Йдемо, - і він знову потягнув мене за руку.

- Куди тепер?

- До телепорту.

Ми вийшли в сусіднє приміщення. Там уже стояла багата витончена карета, запряжена четвіркою чорних, як безмісячна ніч, високих неспокійних коней.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше