Дитя Світла та Темряви

Глава 8. А рівно опівночі... Частина 3.

Пані та пани раптом стали втрачати людські форми. Причому, всі  відразу. Юні красуні виповзали зі своїх бальних суконь, прекрасні лорди залишали свої фраки і костюми купками ганчірок на підлозі, роздувалися кулями, розтікалися по паркету, витягувалися в довжину і знову стискалися, випускали з тіл, що змінювались на очах, щупальця, вусики, відростки... Міняли кольори, то плавно темніючи від блакитного до насиченого ультрамарину, від бузкового до похмурого фіолетового, від кольору мокрого асфальту до глибокого чорного, то покривалися плямами різноманітних відтінків і форм. А очі! А носи! А роти! Вони вільно переміщалися по пластичним тілам як хотіли і куди хотіли. Пікассо відпочиває! Повз мене прокотилося щось отруйно жовте в дрібний горошок болотного кольору, з трьома величезними очима, коричневим, синім і зеленим, які миготіли один за одним, в порядку черги, немов вогні світлофора, здивовано витягло в мою сторону відросток з губками, розчулено складеними бантиками, і ткнуло мене іншим відростком. На його «спині» виросло вухо, розміром зі слонове, і так само плавно розсмокталося.

Тільки тут я ніби прокинулася. Ось чому Принц Ночі говорив, що починати операцію слід рівно опівночі. Так що ж я не поспішаю? У мене не так багато часу, це раз, і я вже починаю привертати увагу, це два.

Я відмахнулася від відростків, що тягнулися до мене і стала тінню.

Таємне слово - і шнурівка корсету послабшала, сукня зісковзнула з мене, точніше, я вислизнула з неї і стала пробиратися до того місця, де тільки що горлопанив Жей Дукей. Він виявився там же і теж втрачав людську подобу, він ривками витягувався вгору,  все вище і вище, з гордістю дивлячись зверху вниз на своїх підданих одним оком з двома фіолетовими райдужками, що закривалися нижнім рухомим віком. Я впізнала його лише по круглому медальйонові, що плавно розгойдувався на горбистому тілі, де одні горбики напиналися, а інші в той же час опадали, немов пробиті повітряні кульки. Я знала, що мене зараз ніхто не бачить, але доторкнутися до цієї істоти здавалося таким огидним, що... А що поробиш? Я повинна це зробити, і крапка!

Медальйон зісковзнув, немов сам по собі з бугристого тіла і...  І я щодуху кинулася до виходу. Вибирати вільний прохід мені було ніколи, відпущені мені десять хвилин катастрофічно спливали, не вистачало ще, щоб Януарій матеріалізувався прямо в цьому бедламі. Я наступала на кого доведеться і на що доведеться. Вони квакали, підскакуючи і матюкаючись, а я бігла все далі і далі. Позаду пролунав жахливий крик. Напевно, цей виродок виявив пропажу символу влади. Я побігла ще швидше. Нарешті переді мною з’явилися стулки величезних дверей. І вони закривалися! І я не встигала!

І тут я побачила попереду великий екземпляр місцевого темного життя у вигляді надувного крісла, посипаного дрібними чорними оченятами. У рішучому стрибку кинулась я через «голови» істот на товстуна, плазом упала, збивши його, немов просту кеглю, і, розпластавшись на ньому, виїхала із залу через стулки, що закривалися. Двері ухнули, зачинилися. А ми з моїм «кріслом» прогоцали по всіх сходинках, підстрибуючи на кожній. Не пощастило бідоласі! У всякому разі, я йому не заздрю. Злетівши з останньої сходинки, темний закрутився на місці, як дзига. А я зіскочила з нього і трохи носом не врізалась в однорогого, що матеріалізувався прямо переді мною. Він підскочив і з риком сіпнувся у бік, озираючись навколо себе.

- Сень! Ти?

Так, я ж до сих пір здавалася тінню. Я озирнулася, стулки дверей відчинилися, і безлика маса темних вивалилася на сходи, давлячи один одного. Стискаючи в руках зброю, стрибали через кілька сходинок стражники.

- Це я! – показалася я другові.

Януарій підхопив мене своїми міцними руками і посадив собі на спину.

- Тримайся, Сень!

- Тримаю-усь! - я вчепилася з усих сил.

Ех, плаття шкода! Справжнє плаття для принцеси... Пощастить  коли-небудь приміряти щось подібне? Навряд... Таку красу кинути довелося.

Януарій досі не міг налаштуватись на Чорний острів. Один із охоронців, самий прудкий, кинувся на нас, скалючись в радісній усмішці, напевно, вже уявляв, яку нагороду отримає за те, що зловить злочинців. Я встигла зірвати з ноги чорну туфельку і врізати каблуком йому прямо межи очі. Отримай подаруночок від «Попелюшки»!

В цю мить все потемніло, і вуха немов заткнули ватою. Однорогий переміщувався. При чому переміщувався прямо в Чорний замок. Крізь темряву проступили обриси кімнати з каміном, де мене інструктував Принц Ночі. Він теж був тут. Тільки цього разу не сидів, розслабившись, в кріслі, а стояв біля вогню, кочергою перевертаючи поліна. Почувши, або відчувши, нашу появу, він повільно обернувся. Його чорні очі в першу чергу відшукали медальйон, що спочивав у мене на грудях, потім ковзнули по моїй фігурі в нижній білизні.

- Одяг леді! - крикнув він, і слуги в чорному поспішно внесли мої футболку з джинсами і, задкуючи, покинули приміщення.

Януарій зняв мене зі спини і поставив на підлогу.

- А тобі личить, - оцінююче подивився на мене принц, і я не зрозуміла, що він мав на увазі: медальйон чи напівоголений вигляд.

Лей Дукей простягнув розкриту долоню.

Я поклала в неї символ влади.

- Ти молодець, - сказав принц.

- Чому ти не розповів, що відбудеться опівночі?

- Я говорив, що на Титані зародилася особлива форма життя, не схожа ні на яку іншу. Так, природний вигляд місцевих жителів - аморфний. Я десять років привчав їх підтримувати людську форму і вести людський спосіб життя, а мій брат повертає їх до первісних звичок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше