Глава 34. Ангели та демони. Частина 1.

Сяючий чоловік і вражаючої краси жінка в шоці випустили з рук Принца Ночі, і ми знову полетіли прямо у вогонь, що вже зімкнувся під нашими ногами.

На щастя, наші несподівані рятівники вчасно зрозуміли, що накоїли, і встигли підхопити нас в останній момент.  І ми знову повисли в повітрі над бурхливим полум'ям.

Чоловік і жінка продовжували дивитися один на одного, не відриваючи очей.

 - Тато?!  Мамо?!  - раптом здогадалася  я і зблідла.

Рятівники знехотя відірвалися від споглядання один одного і здивовано втупились у моє обличчя.

 - Цього не може бути, - прошепотіла жінка.

 - Але ж це ви, мої батьки!  Тато - ангел, і мама - демониця!  Хіба не так?

 - Очам не можу повірити, але це, дійсно, вона, - відгукнувся ангел.  - Я відчуваю свою кров!

 - Це вона!  - погодилася демониця, з'їдаючи мене очима.  - Але як могло таке статися?

 - Хіба ви прийшли не для того, щоб врятувати мене, свою рідну доньку від вірної смерті?  Тато?  Мамо?

 - Взагалі-то, я прийшов, щоб врятувати ось цього, - кивнув тато на застиглого з відкритим від подиву ротом Принца Ночі.

 - Так я теж, - відгукнулася мама.

Мені прикро стало до сліз, хоч знову стрибай у вогонь.  Я повірила, що мої батьки з'явилися, щоб врятувати своє рідне дитя від загибелі.  А виявилося, що вони прийшли зовсім не заради мене, а заради абсолютно чужого їм мага, а мене тут побачити навіть не очікували.

Добре, що Дукей міцно стискав мене в своїх обіймах, а то зірвалася б.

 - Але чому...  його?  - зі сльозами в голосі прошепотіла я.

 - Пояснюй, - хмикнула демониця, кивнувши ангелу.

 - Розумієш, дочко, - почав пояснення батько.  - Я - ангел екстреної допомоги, вилітаю, коли хтось із довірених мені людей опиняється на межі загибелі, а цей молодий чоловік є моїм підопічним.  Тому я, відчувши, як близький він до смерті, тут же опинився в цьому місці, щоб врятувати його.

 - А ти, мамо?

 - Папа не все розповів тобі, моя дівчинко.  Лей, дійсно, є одним з підопічних твого батька.  Одного разу він уже опинився в дуже небезпечній ситуації.  Тоді він жив на Землі і був п'ятнадцятирічним дурним хлопчиськом.  Нелегка понесла його в гори одного, і він потрапив під лавину.  З переламаними ногами та струсом мозку лежав він в ущелині між скель...

 - Так, - заговорив, нарешті, Лей, - коли я навчався на Землі, зі мною трапився такий нещасний випадок...

 - І чого ж тебе поперло в гори одного?  - сердито глянула на нього демониця.

 - Я не міг застосовувати на Землі магію, а в п'ятнадцять років так хочеться виділитися, довести, що ти щось собою уявляєш.  Хлопці мене підмовляли, дівчата підсміювалися.  І я вирішив сам піти в гори, щоб нарвати для дівчинки, яка мені тоді подобалася, букетик едельвейсів.

 - Нарвав?  - ревниво запитала я.

 - Та не росли вони там...  А тієї дівчинки я навіть обличчя вже не пам'ятаю...

 - Так ось, цей герой, - продовжила демониця, - поліз в гори за едельвейсами, а опинився на порозі смерті.  І, уяви, ніхто навіть не знав, куди він пішов і де його шукати.  Твій тато, як ангел екстреної допомоги, поспішив до нього на виручку...

 - Зазвичай, - вставив тато, - ми спускаємося з небес за допомогою крил, а якщо і користуємося телепортацією, то попередньо перевіряємо місце, куди збираємося перенестися.  Але я так поспішав, що не зробив цього, і, матеріалізувавшись над скелями, потрапив крилом під лопаті випадково пролітаючого повз вертольота.

Ангел кивнув на своє крило, на якому до цих пір було видно дві темні смуги шрамів.

 - І твій тато впав на землю, весь в крові, з переламаним в двох місцях крилом, як і його нещасний підопічний.  А я пролітала мимо, по своїх справах, коли раптом помітила внизу світло.  Спустившись через цікавість, я побачила цього безглуздого юного ангела, який потребував допомоги.  І пожаліла його.  Він довго не приходив до тями, сильно забився при падінні, але в гарячці весь час говорив про хлопчика, який гине неподалік.  Зрештою, я відшукала цього хлопчика, зупинила кровотечу на відкритому переломі і, спустившись в селище, подзвонила в службу порятунку, повідомивши його точні координати.

 - Я пригадую темну крилату фігуру!  - вигукнув Лей.  - Але я завжди думав, що це був сон чи марення!  Хоча всі потім дивувалися, хто міг подзвонити по телефону і як я не помер від кровотечі, поки мене відшукали!  Так це завдяки тобі, демонице!  Спасибі тобі!

 - Будь ласка, - буркнула красуня.  - Як бачиш, зв'язок між нами залишився до сих пір, тому що я відчула, що ти знов знаходишся в смертельній небезпеці, і мене непереборна сила потягнула сюди, щоб допомогти, хоч нашому племені і не властиво допомагати людям, ми вважаємо за краще в їхнє життя не втручатися.  Але я на тебе зла не тримаю.  Завдяки тобі я зустріла цього ангела...

 - Як я розумію, завдяки невдалому падінню Лея в горах, я і з'явилася на світ?  - уточнила я.

 - Так, моя дівчинко.

 - Як дивно все зв'язалося в цьому світі...