Чарівне місто «Знам’янка». Автор: Хоменко Поліна

- Синку! Синку!Вставай! – лагідним голосом будила мене мама.

- Що?- запитав я.

- Вже ранок, прокидайся.

- Добре, мамо, а ти кудись йдеш?- запитав я.

- Добре, матуся,-я поцілував маму у щічку і вона пішла у справах.

Я поїв, помив посуд після себе, і пішов на вулицю. Вийшов, а на дворі вже хлопці грали у футбол.

- О, Андрійко, пішли з нами в м’яч ганяти!- гукнув Павло.

- Пішли! – відповів я.

Я побіг і перечепився через гілку і забив коліно.

- От що це за день! – вигукнув я

- Що трапилося? – запитав Павло.

- Я впав. Перечепився через гілку і забив коліно.

Я теж вже багато раз перечіплявся через неї! – відповів Павло.

- Давай витягнемо цю гілку? – запитав я.

- Давай! – з радістю відповів Павло.

Ми почали її тягнути, вона була глибоко закопана, але ми її витягли.

- Ого! – здивувався Павлик.

- Це з чарівна паличка! – сказав я.

- Давай перенесемося у часі? – запитав Павло.

- Ні. Я хочу опинитися в чарівному місті!, -сказав я.

- Ну добре, чарівне місто, так чарівне місто.

Ми хочемо опинитися у чарівному місті! – вигукнув я. Все закружилося, ми сиділи на чарівній галявині, на ній були чудові дерева, на яких росли цукерки.

Великі гриби рожевого, помаранчевого, синього кольору. Сонце було з помаранчевої карамелі, яка світила і гріла, а хмари були з солодкої вати різноманітного кольору: рожеві, сині, жовті, білі. Ми побачили маленького чоловічка, який кудись поспішав.

- Стій! –вигукнув я.

- Що? – запитав чоловічок.

- Стій кажу! –сказав я

- Що сталося? –здивовано запитав незнайомець.

- Що це за місто? – запитав Павло.

- Хлопці, ви що з дуба впали? – сміявся з нас чоловік.

- Ні, ми не падали з дуба, але я падав через гілку, а ця гілка опинилася зовсім не гілка, а чарівна паличка. - відповів я.

- Ви що? Ви знайшли ту чарівну паличку? –знервовано зашипів чоловічок.

- Так! – відповів я.

- Ну тоді, я помічник нашого короля,- незнайомець приклонився перед нами. Андрійко, а це –Павло,- сказав я.А мене звуть Непосидючий, бо я завжди кудись поспішаю,– відповів він.

- Приємно познайомитися ,- відповів Павло.

- Пішли, я проведу для вас екскурсію, - сказав Непосидючий.

- Ну пішли.,– відповів я.

- Ми ходили по цьому місті і тут я згадав, що Непосидючий так і не сказав, яка назва цього міста. Як же це місто називається? - запитав я.

- А я забув сказати, це місто «Чарівна Знам’янка»

- Прикольно тут у вас! – вигукнув Павло.

- Тільки дуже їсти хочемо! – сказав я, бо в мене вже в животі бурчало.

- Тоді пішли у кафе, – сказав

- Непосидючий. Ми прийшли у кафе «Похрустимо?».

Замовили какао та  смачні булочки з шоколадною начинкою. У кафе стояли столики у вигляді грибів, різнокольорові стільчики, теж у вигляді маленьких грибочків.

- Все, я вже я наївся! – сказав Павло.

- Ну тоді ходімо, я вас познайомлю з королем та королевою, – відповів Непосидючий.

Коли ми прийшли до замку то Павло від подиву аж рота роззявив. Замок був весь із цегли, яка нагадувала шоколадні плитки, а у замку було так чудово.

- Вітаю вас хлопці! – сказав король.

- Привіт! –відповів Павло.

- Так це ви знайшли чарівну паличку? – запитав король.

- Так! – відповів я.

- Віддайте її мені. Ви не знаєте, що можне відбутися з тим у кого ця паличка? – знервовано відповів король.

- У власника цієї чарівної палички будуть погані оцінки у школі, а ще з тобою будуть траплятися усілякі біди.

- А що ви з нею зробите? – запитав я.

- Я її спалю! –сказав король.

- Ну добре!

Я віддав королю чарівну паличку. Він кинув її у піч і вона яскраво запалала. Все знову закружилося, і ми з Павлом опинилися у нашому дворі.

- Нічого собі, – сказав Павло.

- Оце так «Чарівна Знам’янка»! – відповів я.

- А де паличка? – запитав Павло.

На тому місті де вона була закопана , залишилася тільки ямка.

- Добре що ми опинилися у потрібний час у потрібному місті, - сказав я. Знам’янка - чудове місто, ви просто подивіться на неї з іншої сторони.