Дивачка або сонце, що погасло

Несправедливість

«Ранок. Який жах? Зовсім забувся, сьогодні алгебра. Я нічого не робив. Вчора
так втомився, що, прийшовши зі школи, відразу ліг спати. Що робити? Який я
невдаха. Стараєшся стараєшся і нічого тобі, а Машка нічого не робить ще й на
уроки запізнюється і відмінниця. Добре їй – взагалі без проблем. Дивакам завжди
легше – Вони не сприймають світ таким, яким він є. Її точно ніколи не кидав
хлопець, а якщо й так, напевне, посміялася й забула. В мене так з Маринкою не
виходить – люблю, не можу забути.
Ще й батько не хоче купити новий телефон. Вся вже школа ходить з сенсорними,
лише в мене якийсь недоробок клавішний.
Хто я взагалі такий? Мені взагалі в житті нічого не вдається. Кому я взагалі
потрібен. Хоч бери вішайся – ніхто й не помітить. Чому комусь все, а комусь
нічого. Добре Машці, їй нічого не потрібно - вона дивачка, - їй досить того, що
вона «відчуває сонце». Але я ж не … Я – нормальний!!! Чому я не можу жити як
всі. Он Васі батько крім телефона, ще й велик і скейтборд подарував, а я прошу
лише нормальний телефон. Несправедливо! В мене жахливі батьки. І жахливе
життя. Я взагалі, напевно, з дому втечу і буду жити так, як захочу.
Мені батьки ніколи не куплять новий телефон.»

Барвінка

Подобається

#2419 в Молодіжна проза
#957 в Підліткова проза
#3263 в Сучасна проза

У тексті є: філософські роздуми, пошук сенсу життя, школа підлітки кохання мрії

Відредаговано: 01.06.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись