Частина шоста

Цього разу Ольга проспала недовго. Самопочуття її, так само, не було настільки жахливо. Голова трохи боліла, але не настільки сильно, як коли їх ледве не збила машина. Вона знову опинилася в цій чортовій лікарні. Це абсолютно не радувало дівчину. Вставши з ліжка, вона глянула у вікно в якому побачила, що сонце вже наближалося до заходу. Оля мимоволі задивилася на те, що відбувалося за вікном.

Поруч з нею на стільці сидів Георгій. Бідний хлопчина дуже втомився від усього цього і тому заснув в не дуже зручному положенні. Ольга перевела на нього свій погляд і помітила, що один локон вибився із загальної маси і тепер знаходився дуже близько до ока юнака, тим самим заважаючи йому. Дівчина вирішила прибрати його щоб той не заважав сну Жори.

Коли вона вирішила встати з ліжка, від шуму хлопчина прокинувся. Голосно зітхнувши хлопець випростався у своєму кріслі, розминаючи м'язи. Напівсонний Георгій подивився на Ольгу. Дівчина виглядала як зазвичай і по ній не можна було сказати, що не так давно вона лежала без свідомості. Але як би там не було, його не покидала думка, що це знову може повторитися і він був абсолютно впевнений, що Оля знала причину своєї недуги, але не хотіла говорити про це нікому. Ось тільки такий варіант не влаштовував хлопця.

- Ти прокинулася? - Георгій нахилився до неї трохи ближче. - Це добре.

- Чому я знову тут? - дівчина направила на нього трохи роздратований погляд, показуючи своє невдоволення ситуацією. Невже вона настільки погано виглядала, що потрібно було тягнути її сюди знову?

- Ти втратила свідомість і я відніс тебе назад.

Ольга важко зітхнула і відкинулася на ліжко. Вона ніби застрягла в тимчасовій петлі, інакше як пояснити, що її повертають в цю палату знову і знову? Дівчина полежала так з хвилину, намагаючись втихомирити наростаючий в грудях гнів. Відчувши, що до неї потроху повертається спокій, Оля повернула голову в бік племінника і відкривши очі запитала:

- І навіщо ти це зробив?

- З тобою щось діється, - Георгій піднявся зі свого місця і почав ходити по кімнаті. При кожному слові він активно жестикулював, намагаючись донести своє занепокоєння. - Ми не можемо це так залишити.

- Я здорова, - дівчина трохи підвелася з подушки і обдарувала племінника байдужим поглядом, натякаючи що не хоче роздувати з цього щось більше ніж воно є. А після трохи тихіше додала. - Вони мені вже не допоможуть.

- Це не нормально, коли люди просто відключаються, - хлопець все не заспокоювався і, зробивши ще один круг, сів на ліжко поруч з Ольгою. - Тим більше ти. Не варто так нехтувати собою.

- Слухай, правда, вони не допоможуть, - вона приобійняла Георгія за плечі щоб трохи заспокоїти його енергійність. Ці вже почало входити в неї в звичку з усім цим нервуванням. Якщо так піде і далі, то у хлопчиська буде нервовий зрив.

- А хто допоможе? - хлопець відсторонився від неї і спрямував свій допитливий погляд.

- Не знаю, - в дійсності Ольга й гадки не мала як з цим впоратися, взагалі вона так і не була впевнена, що знайдеться спосіб повернути все на свої місця.

- Що сталося? - бачачи стан дівчини, Георгій зрозумів, що не дарма подумав, що не все так просто для них склалося, і, що Оля щось йому не договорює. І тільки після наступних слів він зрозумів, чому саме виявилося це саме «щось».

- Точно не скажу, але ... - вона трохи зам'ялася, все ще розмірковуючи, чи варто взагалі їй говорити про те, що відбувається. Але побачивши, що хлопець сповнений очікуваннями, зважилася довіритися йому. - Здається я побачила майбутнє.

***

Ольгу продовжують мучити кошмари. Після того як вона знову втратила свідомість, їй більше не давали можливість піти з лікарні. Тепер за нею постійно спостерігали або медсестри, або Михайло та Георгій коли були години відвідування пацієнтів. Дівчина сподівалася, що незабаром бачення припиняться і вона зможе піти звідси, сказавши, що більше подібних ситуацій не відбудеться і тепер продовжиться звичайне життя.

Але кошмари нікуди не поділися вже як тиждень. Вони атакують її вночі і не залишають днем. Так що, виходить, все стало тільки гірше. Спочатку Ольга намагалася їм опиратися щоб якось почати контролювати їх появи, але через два дні безсоння вона зрозуміла, що мислить в корені не вірно. Тепер же дівчина змінила тактику і вирішила не зупиняти свої бачення, а намагатися проаналізувати їх. Перші три дні кошмари тільки ще сильніше виснажували Олю, але після вона почала звикати до тиску і потроху бачення почали зникати або припиняли так сильно тривожити. Дівчина була впевнена, що зможе навчитися керувати ними, якщо ще трохи почекає.

Аналізи нічого не показали. Ніяких відхилень не було виявлено і тому Михайлу довелося відпустити пацієнтку як вона того і хотіла. Та, не чекаючи поки трапиться новий напад видінь або поки лікар не встиг передумати, швидко зібрала речі і поспішила піти з лікарні. Забравши свої машину зі стоянки і, виписавшись з готелю, Ольга закинула рюкзаки і племінника в салон, і якомога швидше поїхала додому.

Георгій не покидає її ні на хвилину. Все ще хвилюється, що їй може стати раптово гірше як тоді. У нього все одно ще залишався час перш ніж відправитися на навчання, і тому він вирішив присвятити цей час тітоньці. Разом з Олею хлопець ходив до неї на роботу і, звичайно ж, жив теж з нею, щоб переконатися що все з нею буде добре, навіть коли та залишиться сама. Дівчину хоч і почало дратувати його зайве занепокоєння, але випроваджувати улюбленого племінника вона не стала, розуміючи що після того як той дізнався про те, що з нею відбувається, тільки сильніше почав переживати.

В іншому ж її життя нічим не змінилася. Ольга ходила на роботу і проводила свої нудні будні приблизно так само як і раніше. Навіть кошмари перестали так сильно її змучувати, даючи про себе знати тільки раз в кілька днів, а бачення серед дня стали і того рідше.

У Жори почався семестр і тепер він не міг проводити з нею весь час. Як би хлопець не хотів залишитися, але Оля не дозволила йому тільки заради неї закидати навчання. Георгій і сам розумів що за таке його ніхто по голівці не погладить і тому не став сперечатися, і просто пішовши раді тітоньки поїхав. Прощання було довгим і хлопець десь з годину не відлипав від неї, але Ольга почала відправляти його, аргументуючи тим, що він запізниться на поїзд, і тільки після цього змогла з полегшенням зітхнути. Нарешті вона одна.