Дивна пташка Фенікс

Частина 7

 Тимур

Я востаннє пройшовся по квартирі, перевіряючи чи випадково не забув якихось речей. Вантажники переносили коробки та техніку, які мали відвезти у камеру схову на невизначений термін. 

- Це теж забирати? - запитав один з чоловіків, вказуючи на спортивну сумку біля моїх ніг. 

- Ні, вона нехай залишиться. Віднесіть ще дві коробки з кухні і все.

На душі було геть паскудно. Машини - немає, окремого житла - також. З одного боргу перескочив у інший, адже тепер і Оксані маю заплатити. Я уявлення не мав, де брати гроші для неї, тішило тільки те, що вона про це не знала.

Я спустився на перший поверх, залишив ключі вахтеру та викликав таксі. Можна було б переїхати до батьків, але тоді б вони дізналися про моє становище. Не хотілося зізнаватися у своєму лузерстві, тому я прийняв рішення, яке лякало мене самого - поселитися з Оксаною. Це хоча б трохи компенсує ту суму, котру вона загадала. Та й “терапія” буде більш інтенсивною. 

Я стояв біля вхідних дверей і не міг повірити в абсурдність ситуації. Уявити тільки - житиму там, де раніше мешкали Поліна з Алексом. Раніше я б розсміявся, якби хтось сказав щось подібне. Тільки тепер було зовсім не до сміху. Дістав телефон та набрав номер Оксани.

- Що? - “привіталася” вона.

- Ти вдома? - повисла тиша. Я перевірив, чи ненароком не поставив розмову на утримання. Ні. - Ало, ти мене чуєш?

- Чую… я на роботі.

Брехуха.

- В тебе світло горить.

- Чорт! Я забула, що ти любитель у вікна позаглядати…

- Відкрий двері, я зайду.

- Зараз?

- Ні, завтра! Звичайно, що зараз.

По-хорошому, треба було б попередити про свій приїзд. Але мені хотілося зробити сюрприз. І, здається, вийшло.

Через кілька хвилин Оксана вийшла до мене. Вона була одягнена у стару піжаму та здоровенні пухнасті капці, через що скидалася на божевільну. Я скоріше забіг у під’їзд, щоб мене випадково не помітили поруч з такою особою.

- Чого ти припхався? - запитала вона, підозріло примруживши очі. - Ми ж не домовлялися.

- Знаю, - зайшов у ліфт та натиснув кнопку з цифрою сім. - Це щоб ти не вигадала приводу відмовити.

- У чому?

- Я поживу з тобою цей місяць. 

Вона витріщила на мене очі, наче вперше побачила. 

- О ні…

- Так. Гадаю це справедливо з огляду на те, скільки я тобі платитиму. 

- Ми про це не домовлялися! 

- Бонус.

- Хріновий бонус…

- В тебе є остання можливість відмовитись.

Оксана притулилася спиною до дверей. Вона перебирала пальцями зв’язку ключів, обдумуючи мої слова. Дивилася то на мою сумку, то на мене, то просто важко зітхала. Мене це починало дратувати.

- Почувайся, як удома,- нареші процідила вона крізь зуби,  -  але не забувай, що ти в гостях.

Я зайшов та озирнувся. Повне дно, нора, а не квартира. Я й не думав, що Алекс зможе дозволити собі щось краще. Обшарпана коробка з меблями часів радянського союзу. 

- Диваном не поступлюся, - діловито заявила Оксана. - Спатимеш на балконі. Приберу звідти туалет Олега і буде нормально. На вулиці все одно скоро спека почнеться, тож не замерзнеш.

- Олега?

- Його.

З-під серванта виліз кудлатий котисько. Він підійшов до мене та почав понюхати шкарпетки. Дурнувата хазяйка - дурнувата й тварина.

- Ти назвала його так, щоб компенсувати відсутність чоловіка у своєму житті? - не втримався я.

- Відсутність чоловіка у моєму житті компенсувати легко. А ось відсутність чоловіка у тобі - навряд.

- Тобто?

Кров потихеньку закипала. 

- Забудь.

- Ні-ні-ні! Продовжуй, якщо почала! - ми неочікувано швидко перейшли до тренування моєї витримки.

- Окей. Ти перестав існувати як чоловік у той момент, коли вдарив дівчину, - з байдужим виразом обличчя промовила вона. - Я не знаю подробиць, але цього достатньо, щоб зробити про тебе висновок. 

Відразу за живе. Це якось підло.

- У тому-то й річ! Ти не знаєш подробиць!

- Розкажи.

- Я її не бив, ми посварилися і… Вона жила зі мною, як у раю. Але їй цього було мало! Вона постійно намагалася втекти до іншого. Як тобі такі подробиці?

- У раю не водяться демони, Тимуре, - вона зробила крок назустріч. -  А твоє нутро кишить ними, я це відчуваю. 

Я стиснув зуби. Спочатку Поліну згадала, потім на особисті образи перейшла. Кращого провокатора годі було й шукати. Тільки вона почала виконувати свою місію занадто рано. Я був не готовий. 

- Саме час тобі замовкнути, - я практично впритул наблизився до її обличчя, щоб ці слова звучали переконливіше. 

- Вже розпсихувався? - вона посміхнулася.

- А не видно?

- Швидко ти. Я ж навіть не встигла розповісти, що бачила Поліну. Перед заселенням приїздила сюди подивитися на житло. Знаєш, вона виглядала досить щасливою без тебе. І хлопець у неї був…

- Закрийся вже! Ти не розумієш по-нормальному?! То поясню іншими словами, - у мені прокинувся вулкан. Хотілося щось розбити. Я почав швидше дихати, намагаючись вгамувати це відчуття. 

Оксана нарешті замовкла. Вона дивилася на мене широко розкритими очима, але навіть не додумалася відійти. Замість цього простягнула руку і… вдарила мене током! По тілу пройшлася хвиля болючого поколювання, таке враження, наче у кожний м’яз одночасно встромили сотню маленьких голочок. Я відскочив до стіни. Свідомість моментально повернулася на місце.

- Що це, бляха, було?! - пальці досі трохи тремтіли. - Ти - довбаний Пікачу!

- Шокер, - спокійно пояснила Оксана. - Бачу, без нього нам буде важко знайти спільну мову. Ще раз жахнути?

- Не треба.

Оксана забрала кота й пішла на кухню, подарувавши мені кілька хвилин для того, щоб заспокоїтись. 

- Їсти хочеш? - почулося звідти.

- Ні! - після удару струменем мене навіть трохи нудило.

- Я у кота питала. А ти можеш користуватися холодильником, тільки не розраховуй на те, що я готуватиму для тебе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше