Дивна пташка Фенікс

Частина 10

Оксана

На щастя, Тимур вшився, як тільки стемніло. Я насолоджувала спокоєм, поки його не було вдома і все думала чи варто ділитися з ним своїми припущеннями. Річ у тому, що в минулому я не раз стикалася зі справжньою агресією. Часом, коли батьки напивалися, вони перетворювалися на справжніх монстрів. Та лють, якою горіли їхні очі, досі переслідує мене у кошмарах. Вони робилися неконтрольованими, не мали ані жалю, ані сорому. Їх неможливо було залякати чи заспокоїти. Єдине, що мене рятувало у такі періоди - втеча. Найчастіше я залазила на горище та ховалася там. Треба було перечекати ніч, а зранку їх попускало. 

З Тимуром ситуація була іншою. Навіть під час моїх провокацій, я так і не помітила справжньої агресії. А тим паче - неконтрольованої. Він нервував, смикався та грубіянив мені, але це не діагноз. Будь-який чоловік у подібній ситуації поводився б так само, якщо не гірше. Мені здавалося, що йому просто було зручно вірити у свою “неконтрольованість”. Цим можна перекрити будь-які свої косяки. Типу: “А що з мене взяти? Я ж маю особливості!”.

 Я вже вклалася, поставила перед собою ноутбук з новою корейською дорамою, яку радила колега, та приготувалася подивитися пару серій перед сном. Дійшла до місця, коли нарешті закінчилася вступна заставка і почула клацання у замку. Мій сусід повернуся додому.

- Треба ввести комендантську годину, бо мені не дуже подобається те, що ти повертаєшся посеред ночі.

- Ото я в тебе забув дозволу спитати, вибач, - єхидно відповів Тимур.

- Вибачаю на перший раз… Нам треба поговорити, - я таки вирішила поділитися з ним своєю думкою.

- Давай іншим разом? Мені вистачило спілкування з тобою за цей день, - він пішов  кухню та дістав з холодильника пляшку коли. - А ще я втомився.

- Що ж ти таке робив?

Судячи з того, як він був одягнений, то знімав дівок. Ну або ж в мене занадто довго не було хлопця, через що подерті джинси зі спортивною мантією виглядали вкрай привабливо. 

- Можеш собі уявити - працював. 

Я спіймала себе на думці, що зовсім не цікавилася, чим Тимур заробляє на життя.

- Де?

- На роботі.

- Оце так поворот! Ну а серйозно?

Він пройшов повз мене і присів на порозі балкону. Я помітила, що Тимур дійсно виглядає втомленим, мені навіть не хотілося знову бісити його. 

- В мене є своя кав’ярня, - пояснив він, позіхаючи. - Сьогодні видавав зарплатню працівникам.

- А коли я свою отримаю?

- Через місяць. Якщо я скільки витримаю…

- До речі, про це і я хотіла поговорити! 

- Якщо ти чекаєш вибачень, то навіть і не мрій.

- За що? А, морозиво? Потім нове купиш… - я закрила ноутбук та посунулася на край дивану, ближче до Тимура. - Скажи, будь ласка, хто тобі поставив діагноз? Це ж був лікар з якоїсь приватної клініки, правильно?

- До чого ти хилиш? - він нарешті зацікавився нашою розмовою та повернувся обличчям до мене.

- Мені здається, тебе надурили. Тобі поставили такий діагноз, тому що ти сам цього хотів, а потім, мабуть, ще й гроші за лікування платив.

- З яких це пір ти стала доктором психології?

- Не стала, просто маю досвід… Не важливо. Я не кажу, що ти з класний і не маєш проблем. З тобою неможливо знайти спільну мову, ти грубіян, вважаєш свою думку єдиною правильною та заводишся з півоберту. Але це лише риси твого характеру. Якщо роздавати подібні діагнози усім, хто так само швидко спалахує, то, скажімо, половина східних чоловіків сиділа б зараз у психлікарні. 

Хлопець зосереджено вивчав килим на стіні, обмірковуючи почуте. Те, що він не пропустив мої слова повз вуха, вже можна було вважати успіхом.

- Сьогодні мені хотілося тебе прибити. Ти вважаєш, що це нормально?

- Хотілося, але ти ж не зробив цього. Ось у чому різниця. Коли людину накриває агресія, то вона не контролює себе. Їй просто очі пеленою застилає… - чим більше я це пояснювала, тим більше дитячих спогадів виринали з глибин моєї підсвідомості. - Коротше, я висловила свої припущення. Тобі вирішувати, приймати їх чи ні.

- Але якщо зі мною все нормально, то виходить, що ти мені не потрібна.

Можливість отримати три тисячі доларів розчинялася, як сіль у воді. Але краще так, ніж відчувати себе шахрайкою.

- Дивлячись, з якого боку на це подивитися. Ти збирався тренувати свою витримку, я допомагатиму з цим і надалі, якщо хочеш. 

- Ось і тренуй. Я б не звернувся до тебе, якби не відчував гострої потреби у цьому.

- Добре, - мене повністю задовольняла його позиція. - Тоді добраніч.

- Ага, давай.

У будь-якому випадку, тепер я могла не перейматися про чистоту своєї совісті.

 

Наступні кілька днів ми майже не бачилися. Тимур приходив додому пізно вночі, він здавався знервованим і без моєї участі, тож я не чіпала його, чекаючи більш слушної нагоди. Напевно, він сильно скучив за нашими перепалками, тому нову вирішив спровокувати сам. Спочатку нічого не віщувало біди, аж раптом над Харковом зібралися грозові хмари. Ні, це не яскравий епітет, просто реально насувалася гроза. Небо стало чорним, а температура повітря знизилася на кілька градусів.

- Я не спатиму просто неба у таку погоду, - категорично заявив Тимур, перетаскуючи свій матрац до мене у кімнату.

Я подивилася у вікно. 

- Добре, тільки на одну ніч.

- Подивимось.

Він постелив собі навпроти мого дивану. Олег подумав, що це ложе влаштували спеціально для нього і вмостився спати на подушці. На моє здивування, Тимур не став виганяти його, а ліг з самого краєчку.

- Ви, як Джек і Роза після потоплення Титаніка, - не втрималася я.

- Дурний фільм.

- Щооо? - в мене аж сон пропав. - Це найкрутіша з романтичних історій.

- Історія про гулящу бабу, яка зраджувала своєму чоловікові, - виправив він. - Дуже романтично.

- Почекай. Вони не були одруженими.

Тимур скинув простирадло і сів навпроти мене. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше