Дизайнер свого життя

розділ I Софія

Софія

 —Привіт, доню, я за тобою так скучила. Зможу приїхати тільки на новорічні свята.

 —Привіт ,- і далі просто мовчу ,тому що не хочу засмучувати матусю. Вона так тяжко  трудитися за кордоном .       

—Сонечко, ти плакала, розповідай  як є . В тебе якісь проблеми?

Ось як розповісти найріднішій людині ,що мене вигнали з гуртожитку. Моєї вини в тому не було, ну майже. Ну впустила хлопців через вікно,але ж не до себе ,а до Тані і Олі з третього поверху . Я жила на першому. Дівчата так просили .Обіцяли, що хлопці будуть тихо себе поводити і вихід знайдуть інший. Знала я б, який це вихід, нізащо не допомогла . А тепер сиджу в парку на лавці , не знаю що мені робити. Сонце гріє ,але віє холодний вітер. Не дивно ,тому що кінець жовтня. Добре, хоч маю тепленьку куртку.

До закінчення навчання  ще майже рік і я стану дизайнером одягу, якщо довчусь.  До речі хлопці  так і не потрапили до дівчат ,а напоролись на вахтерку. Ще та злюка. І в підсумку хлопці на дворі з квітами і вином, а я  з валізами на вихід. Моїй сусідці по кімнаті пощастило ,вона пішла гуляти з подругами. Тепер ,мабуть, прийдеться переводитись на заочне. Мама квартиру  мені не потягне. Тато від нас пішов в іншу сім’ю. Тепер в мене є ще братик, з яким я не спілкуюсь. Татова нова дружина не бажає мене бачити , батько у в сьому її слухає і не підтримує зі мною зв’язок. Він пішов, а кредит за квартиру залишився. Тато сказав: -це не мої проблеми . В нього, бачте, нова сім’я. Грошей від тата  майже не  отримувала, бо мама не захотіла звертатись до суду. Вона в мене дуже горда. Тато, як тільки пішов,  не намагався підтримувати зі мною зв’язок. За п’ять  років я навчилась обходитись без батьківської підтримки. Мама з бабусею віддавали мені всю  свою любов. Тепер ми з мамою залишились удвох, так як рік назад моєї любої бабусі не стало. А тепер ще й ці проблеми з житлом.

 Можна, звичайно, проситись назад в гуртожиток і обіцяти ,що я більше так не буду ,але я горда, як моя мама . І після такої не заслуженої кількості бруду, що на мене вилили, я туди ні ногою.

- Я посварилась з вахтеркою і тепер не маю де жити, може я переведусь на заочне навчання?

- Ні , я поговорю з Надією Сергієвною  і ми все вирішемо.

- Я туди більше не піду , краще додому.

Ми ще б довго сперечались ,якби в розмову не втрутилась мамина подруга .Вони разом працюють в Італії по догляду за пристарілими людьми. Тітка Валентина забрала в мами слухавку і почала мене заспокоювати... Як виявилось, вона сама з Києва і запрошує мене жити в себе, якщо я не проти інколи ділити двокімнатну квартиру з її сином.

—Софійка, не хвилюйся він майже весь час проводить на роботі . У нього своя фірма з доставлення великих вантажів. Тарасик там днює і ночує,а буває й сам перевозить вантаж . Погоджуйся  ,сонечко, він дуже добрий і тобі не  заважатиме.

- Дякую, тьоть Валь .Я  буду, як мишка .

- Так, зараз попрошу Тарасика ,щоб тебе забрав. Я з ним тільки що розмовляла .Зараз він в квартирі. Тільки скажи, де ти зараз і він тебе забере.

Мені стало навіть легше дихати.  Кімнат дві і Валентина відзивалась про сина ніжно. Та й рік це й не так багато.

Вказавши адресу парку, я навіть трішки розслабилась і посміхалась голубам , які поважно походжали біля моїх ніг, в надії отримати якісь крихти. Нажаль ,я ще з ранку сама нічого не їла. Від переживань зовсім не було апетиту. Як добре, що поїду машиною ,адже з моїми двома великими сумками і з папкою для документів в транспорті буде незручно, та й люди будуть незадоволені . Пройшло ще півгодини, як збоку почула строгий і трішки знервований чоловічий голос.

—Ви Софія?

Я швидко зіскочила з лавки. Він був явно не радий мене бачити, тим більш возитись зі мною. Я нічого не відповіла, тільки хитнула головою в знак згоди. І коли моє хвилювання  трішки відпустило, я розгледіла чоловіка. Він  зовсім не співпадав з образом того Тарасика ,якого я встигла придумати в уяві. Навпроти мене стояв красивий чоловік, років тридцяти з модною стрижкою .Його темно- карі очі були такі красиві і бездонні ,що я несвідомо задивилась у них. Для такого чоловіка хотілося бути привабливою і я не свідомо вирівняла плечі. Але він дивився ніби крізь мене. Ну і нехай, мені житло потрібне, а не залицяльник.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше