розділ III Софія

Софія

Ось вам, «ні здрасті ,ні допобачення», хоч би привітався. Бачу, що мені не раді, а виходу немає, хіба що їхати додому. Тому, стиснувши папку в руках, крокую за чоловіком, який несе мої сумки попереду мене. Він їх так швидко несе, ніби вони порожні. А я їх майже волочила за собою. Ззаду він виглядав спокусливо: широкі плечі ,темно- каштанове волосся, високого зросту, хоч я теж метр сімдесят три. У мене таке відчуття, ніби я малявка поряд з ним. Біля машини осінило запитати, як його звуть. А то мало що.

Тарас:- Боїшся, що не з тим поїдеш? Сідай, нам ще до мене на роботу потрібно заїхати ,а потім я відвезу  тебе на квартиру.

Джип тойота був чорного кольору, дуже великий. Мені довелось підіймати високо ногу ,щоб сісти в салон. Всередині  було чисто і відчувався запах чоловічих парфумів. Мені подобалось вдихати цей аромат. Напевно, власник цього авто  пахне так само. Чомусь, думки про цього Тараса постійно лізуть в голову. Такого раніше в мене не було.  На другому курсі був хлопець, але якось не склалось. Ми були більш як друзі, ніж пара . Майже не цілувались ,не говорячи вже  про інтимну близькість.

Ми їхали мовчки, я боялась щось сказати, адже бачила ,що Тарас не налаштований розмовляти. Мій шлунок так загурчав, що навіть музика не допомогла , яка грала в авто. Тарас повернув до мене обличчя і ледь посміхнувся. Пообіцяв мене нагодувати , тільки зпершу заїдемо до нього на роботу.