Змінили не змінне

Фелікс гуляв по місту. Голова заповнена думками: «Чи вдалося щось змінити?». Він спокійно дозволив собі спати в парку. Ніч видалась тепла. І людський фактор, в вигляді крадіжок, йому не заважав. Звідкись лунав писк поліцейських машин. Десь з-за повороту. Серед нових будинків. Зайшовши за поворот, він побачив скупчення машин, тут і поліцейські і швидка.  
-Цікаво що ж там?  
Поліцейські розгублено гомоніли. Щось чедернацьке сталося, такого вони ще не бачили. Піднімаючись по сходах і розглядаючи кожен поверх в пошуках місця злочину. П'ятий, шостий, сьомий- скільки ж тут поверхів? Восьмий в одній квартирі були широко відкриті двері й стояв гомін. Зайшовши в неї в кожній кімнаті проглядали кожен куточок поліцейські. Звичайний квридор, тільки чоловіче взуття неохайно розкидано. 
З права кухня. На землі лежало тіло, загородження червоно-білою стрічкою. Хлопець присів біля трупа. Жінка, середніх років, в калюжі крові. Широко розкриті очі й рот кричали тишою.  
«Все ж це не вона це і добре.» 
-Що з іншим?-Запитав один поліцейський який теж пресів біля тіла. 
«Інший?!» 
Не дочекавшись відповіді, вибіг з кухні і вглядався в інші кімнати. Далі за вітальнею, яка розташоватдалі за каридором. З вітальні було дві кімнати. Ліва пуста, а в правій метушились поліцейські і медики рахуючи тіло в чорний мішок. На великому ліжку лежав величезний тигр, біля якого сиділа дівчина. 
-І як це бути мертвою? 
-Мертвою... по-звичайному... 
-Привіт. 
-Привіт. 
Вони були обоє спокійні. Дівчина цілу ніч плакала вхопившись в велику кішку. Хлопець заспокоївся коли побачив що з Веронікою все добре. 
-Пухнастик виконав частину угоди? 
-Так. Він молодець. 
-Для всіх них ти не мертва і не жива. Така як я. 
-Але ж я фізично ціла... 
-Як бачиш я теж. Ми пішли проти машини долі. Мені знайомий так розповів. Ми одночасно живі і мертві, належним до цього світу і неналежним. Забутті і вільні... 
-А що буде далі? 
-Я буду виконувати частину своєї угоди з одним вельможним паном, а ти... 
-Можна з тобою?  
-Еммм, а ти не будеш шкодувати? Навіть якщо я буду вбивати людей? 
-Ні. 
-Будь що буде... Гаразд пішли поснідаємо. Де в тебе тут кухня? 
-Та де лежить моя вбита матір. 
-Ой... Гаразд пішли мертві не мертві, а їсти треба. 
Кухня, метушня. Фелікс і Вероніка сидять за столом, снідають.  
Все навкруги оглядають поліцейські. Шукають докази, зачіпки. 
На столі дві тарілки салату та фрукти.  
-Вероніко, те що вони нас небачать це не означає що ми безсмертні.- сказав він до похмурої дівчини, яка сиділа навпроти нього  
-Можна просто Ніка. 
-Нік, я за свій час безсмертя встиг чотири рази померти.  
-Але як ти... 
-Виконую угоду. І знаєш що? Ми просто відстаємо від часу... ми живі, але вже не живі для них, як мікроби або повітря. Ми є, але нас не бачать. Так що їж і насолоджуйся безсмертною вічністю. 
-Після твоїх слів їсти не дуже хочеться. Щось, більш розумне не міг сказати? 
-Хи-хи. Їш будь ласка. 
-А Пухнастику треба їсти? 
-Дивне запитання. Хіба попіл їсть? 
Вона все ж почала їсти. Фрукти зі столу почали потроху з’їдати поліцейські, які ігнорували зникаючий салат на столі. 
-Ну що ж, пішли погуляєм? 
-Пішли. 
Наче, все почало налагоджуватись. Людина яка відкрита для нього. Дружнє спілкування й безліч часу. Часу який ніхто не посміє порушити.  
Й повітря вже здається іншим, свіжим, чистим.  
Люди, ніби вітер, проходили біля них. Дорога, як ріка, а машини потік води. Тільки йти крізь цей потік небезпечно. Тож дочикались поки світлофор засвітить потрібним світлом. 
Вже за веселою розмовою ринули крізь зупинившийся потік. 
-Давай швидше, а то зіб'ють, я то виживу, а на рахунок тебе не впевнений. Нік...- Хлопець вже був на іншій стороні дороги, коли обернувся то вже побачив як дівчина лежала на дорозі. 
-Ніка?! Вставай!- Підбігаючи кричав. 
А сфітлофор все бликав своїм світлом і бликав. 
Вона лежала наче мертва, хоча й так мертва, але по суті жива бо ще дихала. 
Потік почав рухатись. В їх сторону линули машини. Вони були все ближче й ближче, ніби вода.  
Фелікс тримав ледь дихаюче тіло дівчини, боявшись щось зробити не так. Краєм ока помітив як прямо на них їде машина. 
-Не до цього зараз!- Він махнув рукою. 
І машину перекинула теж рука, але вже величезна з попелу. Зчинився затор, паніка, сигнали машин й вереск людей- все це добре давило на й так вже розгніваного хлопця, котрий не знав  що робити.