Дім зі снів

Частина 10. Наслідки і не тільки

Вона блукала коридорами і кімнатами. За кожними новими дверима з’являлись інші, за ними ще одні і так до нескінченності, як галереї у палацах. Тільки був це не палац, а сірі невиразні стіни в’язниці. На вікнах страхітливими знаками чорніли ґрати, попереджаючи, що виходу немає.

Вона штовхала вперед наступні двері, але нічого не змінювалось. Це була пастка.

Серце шалено закалатало в грудях - і Кетрін розплющила очі.

- Тихо, усе добре. - Над нею нависло обличчя Олівії Данкан, старече, зморшкувате, але освітлене внутрішньою радістю й добротою. - Це лише страшний сон, усе минеться. Ось, випий.

У горло Кетрін полилось щось тепле, приємне на смак. Вона автоматично намагалась розпізнати, з чого зроблено напій, але інгредієнтів було так багато, що Кетрін облишила спроби. Зробивши рефлекторно кілька ковтків, вона відчула себе набагато краще і остаточно прокинулась.

- Що сталося?

- Від надлишкових витрат енергії, також, думаю, від емоційного перевантаження ти втратила свідомість. Я дала тобі зміцнюючий чай, згодом усе прийде в норму.

Кетрін хотіла спитати й про магічні сили, та вчасно спинила себе. Озирнулася. Лежала у власному ліжку, дбайливо вкрита ковдрою. Сонце давно зійшло, освітлюючи кімнату холодним зимовим світлом. Знов повернулося відчуття, що все, що відбувалося, тільки швидкоплинний сон. Чогось катастрофічно бракувало.

- Доню, - Олівія взяла мляву долоню Кетрін у свої пошерхлі від роботи з рослинами руки, - досі не мала нагоди подякувати тобі.

Та чого ж це всі хочуть їй подякувати? - якось відсторонено подумала Кетрін.

- Звідки ви тут? Де... - вона не наважилась вимовити вголос ім'я.

- Прибігла щойно дізналась, що тобі потрібна допомога.

- Як ви дізнались?

Олівія допомогла їй підвестися, поправила подушки під спиною і взагалі поводилась, як любляча мати.

- Неважливо. Я ніколи не розрахуюся з тобою повною мірою. А зараз ти маєш відпочити. Стреси такого рівня завжди даються взнаки.

Складалося враження, що пані Данкан щось приховує.

Кетрін рішуче випросталась із занадто турботливих рук незваної помочі. Певну провину вона й досі відчувала щодо знахарки, але невідомість, в якій її зараз тримали, просто вбивала.

- Мені вже набагато краще. А вам, мабуть, вже час іти.

Здається, це прозвучало занадто грубо, бо усмішка зійшла з обличчя старої.

Кетрін не розуміла, що з нею відбувається, але достеменно знала одне - їй потрібен Деніел. Якщо з’ясується, що події минулої ночі знов їй наснилися, вона просто збожеволіє.

- Ось, усе, що просила.

До кімнати увійшов Макларен, від якого повіяло морозом знадвору, простягуючи матері чималу скриньку. Дерев’яна, з випаленими на стінках малюнками і давніми символами, вона притягувала погляд Кетрін, мов магнітом. Для чого Олівії знадобився тут її знахарський мотлох?

 

- Дякую, синку.

Вони обмінялися значущими поглядами, стара щось швидко прошепотіла на вухо сину й попрямувала до кухні. Зупинилась, наче згадала дещо, поставила скриньку і сказала:

- Залишу вас.

Деніел допоміг їй одягнути пальто, провів до дверей і повернувся, підпер плечем одвірок і застиг так. Кетрін мовчки спостерігала за цією сценою, не знаючи, чи радіти його поверненню, чи обуритись від того, що її мають за дурня.

Чоловік перший порушив мовчання:

- Радий, що тобі краще.

Ситуація складалася напрочуд чудною й незрозумілою, Кетрін просто не уявляла, як має поводитись далі.  Правила гри змінилися. Це була реальність, і тут не діяли закони сонного виміру. До того ж, Деніел жодним чином не полегшував їй задачу. Їй хотілося одночасно кинутися йому в обійми і піти геть, щоб врешті позбутися неприємного почуття ніяковості. Погляд її був прикутий до його привабливої фігури, до схрещених на грудях рук і ледве нахиленої голови, що виглядало, ніби “Ну ж бо, кажи вже, що в тебе на думці!” Він чекав від неї… чого? Яких слів чи дій? Але вона не вміла.

Життя навчило Кетрін приховувати емоції, а наявність магічних здібностей тільки посилила цю рису. Навіть перебування у клубі за інтересами не зробило її більш відкритою чи розкутішою. Лише одного разу почуття настільки захопили Кетрін, що вона віддалася їм і була тоді щаслива. Кохання вело її за собою, й вона слідувала за ним, не задумуючись. Але ці дні промайнули блискавкою, залишивши по собі жаль і  легкий сум десь у найглибшому куточку пам’яті. Та згодом сталося диво. Бо нічим, крім як дивом, Кетрін не могла пояснити відродження емоцій, які вона заборонила собі переживати, убезпечуючи себе від ймовірного болю. От тільки не врахувала вона, що деякі речі відбуваються з людиною незалежно від її бажання. Печаль і збентеження, веселість і збудження, страх і задоволення, ніжність і туга, сором і закоханість… Такої різноманітної гами почуттів Кетрін не переживала, певно, ніколи. І все це викликав ВІН. Його музика, пісні, слова і прихована в усьому магія, первісна, необроблена, істинна. Він був тут і зараз, живий і справжній, і вона ставала такою ж поруч з ним. І жадала зберегти усе надбане, та не знала як.

Раптово на думку спало те, що могло дозволити їй залишитися в його житті практично на законних підставах, не викликаючи підозри.

- Так. Але ж могло бути і гірше.

Деніел напружився.

- Я маю сказати тобі одну річ. Можливо, це здаватиметься тобі дивацтвом...

- Кетрін, не починай. Здається, ми вже з’ясували…

Вона швидко перебила:

- Деніеле, будь ласка, скористайся своєю улюбленою звичкою і просто мовчки вислухай мене. Дякую. Так, визнаю, це я тебе врятувала, звичайно, не без твоєї допомоги. Тому я маю певні зобов’язання, так би мовити, перш за все перед собою. Я не можу допустити, щоб таке повторилося знову. Ти володієш силою, наскільки вона потужна, невідомо. Це становить певну загрозу. Не тільки для тебе, але й для оточуючих. Того разу постраждав тільки ти, ще й легко відбувся, до речі. Тобі пощастило, що саме я опинилася у твоєму будинку. Та наступного разу мене може не бути поруч, а наслідки можуть виявитися непередбачувані. Отже, - вона відкашлялась, збираючись з силами, щоб сказати найголовніше, - дозволь мені залишитись на деякий час, щоб навчити тебе контролювати свою магію. Скажу відверто, з подібними випадками мені не доводилось стикатися раніше, але я вірю, що спільними зусиллями нам вдасться приборкати її.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше