До нестями...

Епілог

Кіра, ворушіться, - Ольга реготала, згрібаючи зі столу папери. - Нас чекає великий клієнт, а ти ворон вважаєш.

- Я не вважаю, - посміхнулася у відповідь, намагаючись встигнути за начальницею. - Який клієнт?

- Великий, кажу ж, - вона мчала на парковку. - Нам ще їхати приблизно півгодини, а час підтискає. Нас вже чекають.

Я заскочила на вільне пасажирське місце.

Ольга закинула папки з документами на заднє сидіння, швидко повернулася на водійське місце. Завела мотор і плавно покинула парковку.

За вікном стояв теплий літній день.

- Куди ми їдемо?

- Кіра, ти мене лякаєш, - Ольга скоса глянув на мене. - Ти перегрілася?

- Ні, - розсміялася. - Я питала, в яку частину міста.

- Недалеко, - посміхнулася вона. - Але з урахуванням денних пробок, можемо і втрутитися.

- Що за об'єкт? - я вдивлялася в миготіли пейзажі і вдома, не звертаючи уваги ні на що. В голові були зовсім інші думки.

- Тобі сподобається, - відгукнулася начальниця. - Думаю, пора почати самій працювати над проектами, тому запропоную тебе в якості дизайнера.

- Мене? - я відволіклася і глянула на жінку.

Вона згідно кивнула, вирулюючи на шосе, яке вело до заміського селища. Елітний район, ми тут бували пару раз.

Так, тебе, - підтвердила свої слова начальниця. - Думаю, ти впораєшся. І ще, якщо виникнуть проблеми, я завжди допоможу. Ти ж знаєш.

Я розсміялася.

Ольга завжди мені допомагала. Завдяки їй я познайомилася з Германом. Так що вона вважала себе свахою, про що неодмінно згадала при дружніх зустрічах. Навіть спробувала зайнятися особистим життя Єгора, але той ухильно відмовився від її допомоги. Ніхто не знав, чому жартівник і бабій в минулому, став вести такий закритий спосіб життя. Робота дім. Ніби змінився ролями з Германом, який все частіше вибирався зі мною на прогулянки, походи в ресторани, і навіть в кіно.

Я здогадувалася про причини таких разючих змін, але не поспішала озвучити вголос. Після тієї зустрічі, коли я познайомилася з Сарою, я помітила, як Єгор поглядав на молодшу сестру Германа, а все змінилося, коли вона оголосила про заручини з якимось іноземцем. Третя її заручини, як говорив Герман. Що ж, мені залишалося побажати удачі Єгору і терпіння.

Добиралися до об'єкта, як і передбачала Ольга, півгодини. І нам дико повезло. За її ж запевненням.

- Цей будинок новий, - я вибралася з машини і крутила головою, озираючись на всі боки.

Широка вулиця, кілька будинків вже закінчено. Ще три в процесі, а для десятка готується фундамент.

- Нещодавно селище розширився, і тут з'явилися ці будинки, - Ольга кивнула в бік. - На нас чекає новий проект з ландшафтного дизайну. І повір, тобі доведеться постаратися, щоб догодити смаку господаря будинку. Він дуже вибагливий. Докопується до кожної деталі.

- Може не варто тоді мені доручати? - я благально глянула на начальницю.

Але вона відмовлялася мене слухати.

- Ти впораєшся. А тепер пішли, покажу місце, познайомлю з господарем.

Ми увійшли у відкритий двір. Так, роботи тут стільки, що ставало погано. Після будівництва будинку ділянка була переорати, кривої, голий.

- Як бачиш, роботи на життя вперед, - розсміялася Ольга, глянувши на мене. - Ти якась бліда. Точно не перегрілася?

- Все в порядку, - посміхнулася і подивилася на будинок.

Високий, все ще пахне фарбою і будматеріалами, він був в процесі будівництва. На ділянці крім нас метушилася бригада, які зовсім не звернули уваги на прибулих незнайомців. Хоча, Ольгу вони можливо вже бачили.

- Пішли в будинок, - запропонувала вона.

Я кивнула і попленталася слідом.

- А будинок хто будував? Чий проект?

- Нашій компанії, - тут же відповіла Бєлова.

Я хмикнула, розуміючи, що від мене тепер чекатимуть високих результатів. Як би не схибити. Особливо зараз.

- Поспішай, - Ольга завмерла на порозі і поманила мене.

Я поспішила за жінкою, заходячи всередину приміщення.

Світло і чисто. Чистова обробка в процесі. Навіть можна уявити, де яка кімната буде. Була б у мене можливість тут прогулятися, я б із задоволенням пофантазувала.

- Так, нам сюди, - Ольга вказала на дальній коридор. - Там буде вітальня. І господар нас чекає вже.

Я кивнула і квапливо тупала за Ольгою.

- А ось і ми, - розсміялася вона і виштовхнула мене вперед.

Я зробив пару кроків, з відкритим від обурення ротом, і не відразу побачила, як до мене підійшов Герман.

На ньому були прості сірі джинси, кеди, футболка. Такого свого чоловіка я бачила рідко, частіше ділові костюми. І явно не в розпал робочого дня.

- А ти тут як опинився? - поцікавилася я, помітивши, як Ольга хитро примружившись, тут же зникла, залишаючи нас наодинці.

- Керую процесом, - розсміявся Герман і поцілував мене в щоку.

- Не думала, що власник компанії сам стежить за будівництвом кожного об'єкта, - надувши губки, я озирнулася на всі боки. - І де господар будинку? Ольга сказала, що він тут.

- Так він тут, - і Герман, відступивши на крок назад, показав на себе.

- Не вірю, - видихнула я.

- Кіра, тобі доведеться повірити, - низький чоловічий сміх зовсім вибив з мене повітря. - Йдемо, дещо покажу.

І я пішов за ним, до тимчасового столу, спорудженому з дерев'яних брусків і дощок. На ньому лежали аркуші. Ціла купа креслень. Його креслень. Тих самих, з білою папки. Будинок мрії. А поруч мій власний креслення, малюнок.

- Думаю, ти зможеш створити тут сад, - він кивнув у бік високого в підлогу вікна. Там простягалася галявина. Ще перекопана, що не доглянута, але представляє величезну кількість варіантів для майбутнього будівництва.

- Я? - перевела погляд на Германа.

- Так, ти, моя люба. Це наш майбутній будинок.

- Але коли ти встиг? Ще потай від мене.

Герман обійняв за плечі, притискаючи до своїх грудей. Я чула розмірений биття його серця.

- Довелося трохи збрехати тобі, коли я виїжджав на зустрічі, то Ольга придумувала, як тебе відвернути і відвезти з офісу. Хотів тебе здивувати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше