Видання, видання і подібні слова

 За проханням письменника-початківця, студентки історичного факультету і просто дівчини, яка любить мову, Рути Азовської, хочу розповісти Вам про наголос у словах «завдання, навчання, повстання», а ще розглянути виняток, показавши різницю між словами «видання» та «видання». 

Мова прибирала у квартирі. Вона вже почала готуватися до Святої Вечері та Різдва. Перевісити прикраси, попрасувати одяг, піти до магазину… — і ще цілий аркуш таких завдань дрібними літерами. 
— І коли це все встигнути? — жінка почала нарікати на все довкола. 
— Та хоч зараз! — позаду неї виникла Література. 
— О Боже! Ти колись припиниш мене лякати?! — Мова з полегшенням зітхнула, побачивши її. 
— Лякання — моє друге ім'я! Або… третє. Друге ж Наталія… 
— Чи для тебе дверей не існує? — Віра Андріївна була трохи розгублена, бо з'являтися шляхом виникання з повітря можна лише в дуже серйозних ситуаціях. 
— Я випадково людей до повстання... згуртувала. 
— До повстання, – Мова виділила другий склад, бо саме на нього падав наголос. — Яким чином? Творами? — Наталія опустила очі, а вона вже надіслала повідомлення Історії, щоб та розібралася. 
Дівчина розповіла про все, що наробила. Мова переповіла все Світлані Василівні й невдоволено глянула на Літературу, бо це повстання, а точніше його ціль виявилася трохи шкідливою й загрозливою для України і для мови, тому роботи вистачить усім трьом. 
Література пожалілася, що їй треба відволіктися, і Мова дала їй купу завдань. 
Ось вона витирала вхідні двері, раптом почула дзвінок і, перелякавшись, підскочила, ледь не перекинувши миску з водою. 
— Це тобі за мене, — переможно посміхнулася Мова, відчиняючи двері. 
На порозі стояла десятирічна сусідка Маринка з книжкою й зошитом. 
— Привіт. Допоможи мені написати мову. 
Віра Андріївна завела дівчинку в дім, вибачившись, що не прибрано, і дала їй яблучко. 
— Та в мами ще гірше, — махнула рукою Маринка, — вона вигнала нас із братами надвір, щоб ми не накидали, поки вона прибирає. А я прийшла до тебе українську мову робити. 
Поки дівчата писали мову, Наталка запустила додому Історію, і вони пішли, сіли поряд з Мовою, слухаючи її історії. 
— Ні, Марисю, не завдання, а завдання. Наголос у слові падає на другий склад. Так само навчання, пізнання, повстання. 
— Я не запам'ятаю,  — сумно мовила Маринка. 
— Ти можеш орієнтуватися на слово «кохання», — додала Література. Нарешті й вона змогла чимось допомогти. 
Мова трохи смикнулася від неочікуваної промови. 
— Наталіє, це звичайно добре і творчо, але... Припини мене лякати! Марино, продовжуємо. Але є два слова... Перше видання, з наголосом на другому складі. Це слово означає видавати книгу, журнал, газету. Ось у мене є нове видання правопису. А друге слово «видання» з наголосом на останньому складі означає видавати дівчину заміж. 
— Як це? — не зрозуміла дівчинка. 
— Не лякайся, я тут є, — тихенько сказала Історія, звертаючись до Віри Андріївни, а тоді почала говорити до Маринки. — Раніше батьки вибирали чоловіка для своєї доньки, а потім видавали її заміж. Це й називалося видання. 
— А якщо вона не хотіла? — здивувалася Маринка. 
— Здебільшого вибору не було. 
Дівчинка трохи скривилася, уявивши, що мама видає її заміж за того жахливого Петрика, який постійно з неї глузує. 
— Записуємо в зошит? — Мова взяла чернетку з вправою. 
— А речення? — Література підбігла до столу й задумалася, глянувши на Маринку.  
Дівчинка все зрозуміла й мовила:  
— Видання — це погано, бо без вибору, а в новому виданні «Української літератури» пишеться, що всі мають право на свободу вибору, — сказала дівчинка й почала переписувати вправу в зошит. 
— Правильно, — мовила Література, але затихла, зустрівшись із гнівним поглядом Історії, бо повстання сталося саме через те, що вона не змогла донести, де має бути свобода вибору, а де треба миритися з правилами і з тим, що навчання в університеті має бути лише державною мовою. 
Наталія щось тихо сказала Світлані Василівні, і вони з усмішкою зникли, а дівчата продовжили робити мову, потім літературу, а потім просто розмовляти про твори. Через деякий час Маринку забрала мама, яка вже поприбирала. Вона подякувала Мові й пішла з донькою додому. 
— А мені коли це все робити... — Віра Андріївна поглянула на величезний список, але всі завдання в ньому були викреслені, — коли ви встигли? 
— Коли ви мову і літературу робили, — всміхнулася Наталія. 
Ось так вона й вибачилася за те, що наробила, але роботи, все одно, було ще багато.