З прийдешнім Новим роком

Залишається три дні до Нового року. Метушня, мандаринки, ялинки. А як же правильно привітати? Чому не можна казати «з наступаючим»? Саме час дізнатися... До речі, цей розділ виник завдяки ідеї авторки Букнет Аліси Ольгіч. 

— Швидше! — Мова нервово постукала до шкільного кабінету історії. — Швидше, Наталіє, вже надворі темніє!  
— Вона вже пішла! — дзвінко крикнула Література, намагаючись бути схожою на Історію.  
Мова навіть повірила б, якби Світлана Василівна не стояла біля неї. 
— Виходь, кажу! Нам ще за мандаринками твоїми йти! — Віра Андріївна почала ніби-то замикати двері. — Що ж там робити можна сорок хвилин, Літературо? 
— Література вже вийшла, — Наталка сиділа над конспектом і не збиралася йти. 
— Наталіє, я тут стою, тебе чекаю, — Історія ледь стримувала сміх. 
Література на мить завмерла, а тоді підстрибнула, схопила куртку і прожогом вилетіла в коридор. 
— Швидше, — радісно вигукнула вона, проїхавши по перилах з третього поверху на перший. — Швидше, бо вже Наталія зібралася! 
— Добре, що в школі нікого немає, бо соромились би всі разом. — Віра Андріївна ледь бігла сходами, попереду неї красиво й поважно, але хутко йшла Історія. 
— Добре, що я затрималася! — крикнула Література вже майже на вулиці. — Бо я б у будь-якому разі так спускалася! 
Все подвір'я було вкрите сріблястим снігом, тому Література бігла і трусила його з куща дикого винограду, що вився по всій огорожі території школи. 
— Ну що таке? — Мова невдоволено обтрусила  сніг з голови. 
— З прийдешнім Новим роком! — Історія зліпила сніг, що впав на неї з куща, у невеличкий м'ячик і кинула його в дівчину. 
— Ти правильно говориш, — нарешті всміхнулася Віра Андріївна. — А більшість не знає, як правильно. 
На цьому розмова стихла, і всі троє, щасливі, пішли скуповувати пів магазину. 
Наталка стояла біля ящика з мандаринками й ретельно вибирала та розглядала кожен плід, бо це була її найулюбленіша розвага. Вона тримала зелений кошик з покупками, а поряд стояв пакет уже сплачених. 
— З наступаючим! — біля неї з"явився її однокурсник Володимир. 
— Ну й сором, — посміхнулася Наталка. — Ти ж мовник. 
— Літ, я знаю, що так нелітературно, але ж ми просто розмовляємо. — Володимир один з небагатьох, хто знає, ким насправді є Наталія. 
— По-перше... Не Літ, а Ліє або Наталіє. По-друге, не забувай, з ким ти дозволяєш собі розмовляти нелітературно. А по-третє... На, — вона протягнула хлопцеві пакет зі шматочком ковбаси, маслом, пляшкою пепсі та мандаринками, — з прийдешнім Новим роком, студенте! 
— Я можу відволікти... — Мова підбігла, побачивши зніяковілого Володимира. — Дозвольте... 
— Дозволяю! — урочисто мовила Історія і, скориставшись здивуванням Літератури, швидко переклала всі важкі речі до її кошика. — Але спочатку вийдемо звідси, бо не давати ж нам мовні уроки посеред «Варусу». 
Надворі Віра Андріївна виставила всіх рядочком і почала промову: 
— Почнемо з того, що мені невластиві деякі мовні конструкції. 
Мені невластивий дієприкметниковий зворот із недоконаною формою дієслова в теперішньому часі. Пояснюю. 
В російській мові є питання «Что делающий?», а в українській питання «Що роблячий?» немає. Немає! 
Замість цього можна сказати «який». Не наступаючий (що роблячий), а прийдешній (який?) Новий рік. 
До речі, у слові «новий» наголос падає на останній склад. На літеру «и». Зрозуміли? 
— Зрозумів, студенте філологічного факультету? — Література докірливо глянула на хлопця. — Розмовляти треба літературною мовою. Українською, а не суржиком, як...  
— Досить, Наталко. Пішли швидше, — Історія чомусь помітно нервувала й поспішала. — Зовсім ви дитину присоромили. 
— Я можу якось тобі віддячити? —  запитав першокурсник. 
— З тебе прихід на день народження. І ніяких відмовок! — крикнула Література однокурсникові, що вже швидко пішов додому. — Світлано Василівно, як ви можете? І не соромно вам таке робити? — Література підняла пакети, які виявилися набагато важчими, ніж вона очікувала. 
— Не розумію, про що ти говориш, — Історія прискорилася, а Мова, спостерігаючи за ними, все ж засміялася. 
— Мова сміється — Новий рік буде вдалим, — зраділа Історія. 
— Це ще дивлячись для кого. — Література наздогнала бідну жінку і, переклавши їй картоплю, м'ясо та сіль, переможно пішла попереду. Історія кинула в неї жменьку м'якого снігу й пішла ближче до Мови. 

Дорогі автори та читачі, вітаю всіх із прийдешнім Новим роком. Хай він несе Вам тільки щастя, і все, про що Ви мріяли, здійснюється.  
Всього Вам найкращого та веселих свят!