До світу Мови з гордістю рушаймо!

Роковини та річниця

З вісімнадцятого лютого по третє квітня — час, коли ми згадуємо сумні події, що в 2014 році відбувалися в Києві на Майдані Незалежності. Тому сьогодні хочу відійти від замовлень і з'ясувати, чому, говорячи про сумні події, ми не можемо вживати слово «річниця». 

У шкільному вестибюлі стояло триста учнів. Всі були сумні. Ніхто не розмовляв. Воно й не дивно, бо директорка розповідала про сумні події в Києві 2014 року. 
Перед нею був стіл. На ньому лежало вісім маків і горіла свічка. Гарячі важкі крапельки воску падали на маленький чорний свічник, неначе сльози українців, які не дочекалися своїх рідних з Майдану.  
Мова затислася в куточку, тримаючи за руку п'ятикласницю Анну. Віра Андріївна стояла тихо, намагаючись не заплакати, бо дуже сильно на неї впливало кожне, хоч і найменше горе, пов'язане з Україною.  
Історія була поряд, контролюючи ситуацію. Вона, та, що звикла аналізувати всі події, виводити причини та наслідки, запобігати повторенню тих чи інших подій (наскільки це можливо), завжди заспокоювала тонкосльозу Мову, яка брала все надто близько до серця й дуже хвилювалася від одної лише згадки про сумні чи жахливі для народу події.  
Вони обидві могли говорити на такі теми, тільки кожна по-своєму. Мова чутливо, ледь не плачучи, розповідала про героїзм людей, про те, яке це велике горе, про те, що всі повинні пам'ятати про це з гордістю. Історія застерігала, вчила аналізувати, проводити паралелі з попередніми історичними подіями й робити висновки. Можливо, тому вони й доповнювали одна одну промовою, а Література потім надихала авторів писати твори на основі тих чи інших подій. 
Під час своєї промови директорка кілька разів сказала слово «роковини», що дуже здивувало дітей. По завершенню вони почали запитувати в Мови, чому саме таке слово, і вона взялася емоційно пояснювати: 
— Тому що ви, можливо, звикли до слова «річниця», що в перекладі на російську означає «годовщина». Це слово вважається калькою з російської. Раніше його в українській мові не існувало, але зараз може використовуватися лише в позитивному значенні. Хоча і є небажаним, таким, що його слід уникати. А ви всі поліпили його куди треба й куди не треба.  
Річниця Голодомору! Річниця Революції Гідності! — Мова сплеснула руками. — Ну, яка тут може бути річниця, коли це День жалоби...  Коли ми сумуємо... Коли мільйони людей поклали своє життя за те, щоб зберегти для вас мир... Щоб ви могли вчитися й нічого не боятися... Ну, яка річниця, люди добрі? 
Це роковини. І тільки роковини. — Вона говорила так, немовби кожне слово давалося їй важко, але це було так проникливо, так щиро, що в багатьох на очах з'явилися сльози. — А ви приліпили ту річницю й на Майдан, і на весілля. Але я б не використовувала слово «річниця», незважаючи на те, що воно добре прижилося в мові. Українці завжди казали «п'ятиріччя весілля» або «Ми святкуємо десять років з дня...» важливої для нас, радісної події. 
І, говорячи про Революцію Гідності, вживаємо тільки «роковини»! — твердо сказала Мова. Її очі вже блищали від запалу й енергії, яку вона вклала в це пояснення. 
— Дозвольте й мені... — Історія вийшла вперед, почувши, як хтось прошепотів, що «роковини» — старе слово.  
— Хто це говорить? — трохи суворо запитала вона. — «Роковини» — це не старе слово, а рідковживане. Раніше в Україні вживали лише його. Воно означало згадку про померлих щороку по смерті людини (а смертність була дуже висока через війни та хвороби). Потім влада Московії з 1654 року почала вести русифікаторську політику проти країн, що ними володіла чи збиралася захопити. 
В Україні русифікація проводилася найінтенсивніше. Багато українських слів зникло. Замість них з'явилися російські. Були навіть спеціальні укази, які забороняли говорити українською мовою. За триста років їх було більше тридцяти. Людям заборонялося писати, читати й розмовляти українською. Україну треба було називати Малоросією. За одне лише українське слово можна було потрапити в заслання на кілька років або бути розстріляним. 
Тому, коли Віра Андріївна говорить нове для вас, але власне українське слово, яке колись було замінене на іншомовне, не треба розтягувати глузливу посмішку й казати, що слово старе. Воно не старе. Його було викреслено з мови. Бо всі сусідні держави, починаючи з 1313 року, намагалися знищити українську самобутність. А мова — одне з найважливіших складових. Коли зникає мова — зникає держава. 
Тому вчіть історію, вчіть мову. Бережіть те, що належить вам і всім нам. Українці протрималися стільки років, бо плекали те, що належить їм, і не хотіли піддатися впливу тих, хто завдавав шкоди мові, культурі, державі й народу. 
Історія поглянула на дітей. Всі стояли непорушно, вражені промовою. Література, яка непомітно стояла за дверима, схилила голову, вже підбираючи людину, яка про це напише. Всі мовчали, схиливши голови. Свічка догорала малесеньким вогником. І тільки Мова важко зітхнула, а з очей покотилися сльози. 
Роковини з дня смерті... З дня смерті людей, які прагнули змін. І домоглися їх. Але якою ціною? 
Мова знала якою. Історія знала. 
Всі знали. Тому й сумували...
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше