До світу Мови з гордістю рушаймо!

Чи може займенник «їх» відповідати на питання «Чий»?

Прийшла зима, а з нею, холод, сніг і недостатньо теплі батареї. Тому саме час розібратися зі словами «замерзнути», «змерзнути» та «охолонути»


Був тихий зимовий вечір. Надворі лежав сніг, на вікнах утворилися візерунки. Ще не зовсім стемніло, вогні міста ще не горіли, тому з вікна четвертого поверху Мова могла бачити Набережну магістраль, засипану снігом. Усе було сріблясте і красиве: подвір'я школи, дерева, машини; навіть недобудований сірий міст, що стоїть уже п'ятнадцять років і поступово розвалюється, не здавався таким жахливим. 
Мова щойно прийшла додому. Хоч вона й жила через дорогу від школи, а все ж трохи змерзнути встигла, тому зараз сиділа, накинувши на плечі пухку білу ковдру, і дивилася у вікно, ні про що не думаючи. До реальності її повернув дзвінок у двері. Жінка неохоче пішла. 
До квартири зайшла втомлена Історія й мовила: 
— Я ось це на дворі знайшла. Добре, що вчасно, бо замерзла б зовсім. — Вона тягнула за собою заплакану Літературу, яка упералася й ніяк не хотіла заходити. 
— Наталіє, це що таке? — Мова підскочила до Літератури, а та все плакала і плакала. 
— Написала тести на сімнадцять балів зі ста, — відповіла Історія. 
Жінки вмовили Літературу зайти до вітальні, і вона стрибнула на ліжко, загорнувшись у ковдру. Мова сіла біля неї, а Історія пішла на кухню. 
— Ми мали за три години контрольну написати в системі Modle, для студентів, а потім вона була б недоступна, —  заговорила Наталія-Література через п'ять хвилин. — А я поки додому доїхала, там пів години залишилось, і я не встигла. — Вона заплакала так гірко, неначе від цього залежало її життя. — А найгірше... Я все знала! Все! І затрималася, бо була на консультації в того викладача, який і надіслав контрольну... 
— Молдованова? — запитала Історія, ставлячи чашку з чаєм на стіл біля Літератури. — Тоді я з нею домовлюся, — усміхнулась вона й погладила Літературу по голові, почувши її відповідь «Так». 
— Хай тобі Мова історію розповість. Відволіче тебе трохи, — вона вийшла в сусідню кімнату, взявши телефон. 
— А чому Світлана Василівна говорить, що я замерзла? — дівчина пригорнулася до Мови, яка сіла поряд. — Це хіба не росіянізм? 
— Бо ти й досі холодна й синьо-сіра! — докірливо відповіла жінка. — Ти досі трусишся. А якби вона тебе не знайшла, то ти б замерзла. Назовсім! — Мова тяжко видихнула, ще більше загортаючи Наталку в ковдру. — Бо замерзнути — це загинути. Або вкритися льодом, якщо ми говоримо про рідини, м'ясо та іншу їжу. 
— А машини й гілки на деревах теж замерзають? — Література торкнулася чашки і швидко відсмикнула руку  назад. 
— Ні, вони вкриваються інеєм або памороззю... Принаймні, в Україні. А змерзнути — це відчути холод. Наприклад: я сьогодні змерзла, поки додому добігла. 
Віра Андріївна дала Літературі чашку чаю й ласкаво мовила: 
— Донечко, пий чай, бо зовсім . 
Наталка подякувала і всміхнулася.  Вона майже заспокоїлася, а тоді подумала й запитала: 
Охолонути — це стати холоднішим... правильно? А коли це застосовувати? 
— До неживих предметів, до їжі... Наприклад: той же чай чи борщ. А якщо неїстівні предмети брати... — Мова потягнулася до батареї, її вираз обличчя змінився на сумний, трохи злий і роздратований. — Як я на роботу йшла, батареї були теплі, а тепер охололи
— І це дуже сумно, — Література більше загорнулася. Вона вже зовсім заспокоїлася, зігрілася й майже заснула. 
— Речення, — згадала вона, — я не можу скласти. 
— Та ти ж Література! — здивувалася Віра Андріївна. Вона почула, як Історія щось дуже дзвінко і швидко говорила про Літературу. Дівчина теж це почула, і сон зовсім зник. З'явилися її звичайна веселість і запал. 
Замерз Дніпро і охолола сталь, — урочисто почала Література. — До чого тут сталь?... Не запитуйте, а я змерзла, бо забула вдома куртку, — вони з Мовою розсміялися.  
— Я сподіваюся, це не так? — жінка докірливо подивилася на Літературу. 
— Це вчора було, — Наталія накрилася з головою. 
— Історіє! — крикнула вона, коли Мова встала, потягнувшись за вербовим прутиком. — Вона мене бити буде! 
— Я домовилася... — Історія увійшла в кімнату й побачила Літературу, яка дзвінко сміялася та бігала то на кухню, то в кімнату. 
Мова стояла біля вазона з вербинням, ніби дивлячись на годинник у найспокійнішому стані. Історія тільки рукою махнула. «Якось холодно, — подумала вона, загорнувшись у кофтинку. — Змерзла зовсім. Чи у Вознесенівськім районі з опаленням проблеми... аж стіни охололи. — Її увага перейшла на пляшки з водою для квітів, що стояли на вікні з боку вулиці, — скажу Мові, щоб занесла, бо вода замерзне». 

Вибачайте за затримку й кажіть, будь ласка, що Вам подобається, що ні. Ставте запитання, діліться знаннями, бо створення якісної літератури — наша спільна справа!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше