5 глава

Машина їхала по трасі, звертаючи то вправо, то вліво, в залежності від того, куди показував навігатор. Я нудьгуюче дивилася у вікно, не знаючи, чого очікувати від цієї поїздки. Чи сподобається мені в Гарварді так, як в Єлі? Хоча, напевно, у мене не було вибору, адже вступити до Гарвардського університету був мій єдиний варіант, у разі, якщо я не пройду в Єльський. Я повернула голову направо і поруч з собою, на задньому пасажирському сидінні, побачила Джейсона – мого хлопця. Я подумала, що в моїй зруйнованій мрії була хоч якась перевага: я нарешті могла налагодити свої відносини.

Немов відчувши мій пильний погляд, він повернув голову і подивився на мене. Його зелені очі виглядали більш темними, ніж зазвичай і здавалися швидше болотного кольору. Волосся як завжди були акуратно зачесане наверх, а пухкі губи злегка прочинені. Він потягнувся до мене і, взявши мене за підборіддя, поцілував. У моїй свідомості сплив ранковий сон, чому сотні мурашок пробіглися по моїй спині, а всередині мене розлилося незрозуміле тепло. Я відкрила очі і подивилася на Джейсона.

– Не переживай, тобі сподобається в Гарварді, – сказав він і посміхнувся. Я відповіла тим же. Джейсон покосився на мене і примружив очі. – Кохана, тебе щось турбує?

Укол провини тут же пронизав моє тіло, коли я зловила себе на думці, що думаю про іншого хлопця.

– Ні, все добре, – збрехала я. – Напевно, це нерви. Тим більше, я погано сплю останнім часом.

– Не варто так хвилюватися. Я впевнений, що ти заведеш багато нових друзів, крім того, у тебе завжди буду я, – підбадьорливо сказав Джейсон і, взявши мою руку в свою, відвернувся до вікна, продовжував уважно дивитися на дорогу.

На цьому наша розмова закінчилася. Решту часу в дорозі ми їхали мовчки, Джейсон слухав музику, а я як і раніше думала про ранковий сон, хоч і обіцяла собі цього не робити.

Через кілька годин машина зупинилася на паркувальному місці біля величезної будівлі. Я невпевнено заерзала на місці, не бажаючи виходити з машини.

– Дитинко, ми дамо вам хвилинку, поговоріть між собою, – сказав тато, озирнувшись на нас з Джейсоном. Я ніяково кивнула.

Батьки вийшли з машини, залишивши нас наодинці. Мої долоньки спітніли, а серце шалено стукало. Невже, це все? Три роки моїх старань пройшли даремно?

– Кохана, – почав Джейсон, - я знаю про що ти думаєш. – Я зігнула ліву брову. – Ти розмірковуєш, чому все так сталося. Ти думаєш, що приділяла навчанню занадто багато часу, яке могла б провести зі мною або своїми подругами. Але послухай, це все було не даремно. Гарвард – це найпрестижніший університет в США. – Джейсон тепло посміхнувся, він завжди знав, що відбувається всередині мене.

– Я знаю, Джес, знаю, – знесилено сказала я і вдихнула якомога більше повітря. Мені здавалося, що машина звужувалася зсередини, залишаючи мені все менше і менше повітря. – Справа не в престижності університету, справа в моїй мрії. Я хотіла вступити в Єль, я відчувала, що це було моїм призначенням. Я уявляла, як буду вставати о шостій ранку, снідати і збиратися на навчання. Я думала, що буду жити неподалік від Медді, Поллі і Тесси і щоранку ми будемо йти на навчання і розмовляти про що завгодно, – мій голос зірвався і я відвернулася до вікна, ще раз глянувши на величезну будівлю, що підноситься над нами. – Я уявляла, як після випуску піду працювати у величезну юридичну компанію, і навіть зараз я можу назвати тобі список тих компаній, де я хотіла працювати. А зараз все завалилося. Всі мої мрії пішли в небуття, я поступаю в Гарвард, і більше не знаю, що буде далі.

Джейсон шумно видихнув і взяв мене за руку.

– Ти не зможеш вічно страждати через те, що не пройшла в Єль, – сказав він. Ці слова боляче вдарили по мені, тому що моя мрія була єдиним непохитним в моєму житті протягом довгого періоду часу. – Спробуй залишити свої переживання позаду і живи сьогоднішнім днем.

З цими словами Джейсон вийшов з машини і, обійшовши її ззаду, відкрив дверцята з мого боку, даючи зрозуміти, що пора виходити.