До Тебе.... 7 ...

Знаєш, я завжди любила волю і ненавиділа сидіти в золотій клітці. Ґрати клітки мене обпікали і стискали горло. Я хотіла волі. Хотіла поїхати кудись далеко далеко. Коли писала про книгу " У ритмі щастя", то зрозуміла, що візьму свою маму і сестру і ми поїдемо далеко.  Та де б ти не був, я знайду тебе. Я подався на твої пошуки. Переверну гори і перетну моря, але знайду тебе. Ти є одна з моїх дорогоцінних муз, які я боюсь втратити. Втратити понад усе. Дякую тобі за все. Дякую за те, що надихаєш мене на нові творіння. Прийде час і я назву твоє ім'я у подяках ззаду книги. Ти моє сонце, до обігріває, моє небо, до якого я біжу і хочу дістати. Ти моє все. Якби не ти, то я не дізналася б про себе справжню. Говорять, якщо людина тебе надихає, то це твоя людина. Сподіваюсь, так і є. Я вже не терплю нашої зустрічі. Наших випадкових поглядів. Наших … Наших ілюзій один на рахунок одного.

Я відчула тепло у пуреписці з тобою. Воно ніби дмухало від тебе. Давало мені зігрітися. Та цієї ночі я подумала, що я тобі не цікава. Взагалі. То чому? Чому ти дивився так на моє сумне обличчя, ніби помираєш? Ніби я тебе вбила одним поглядом. Ніби я зруйнувала всі наші відносини. А коли дивилась веселою усмішкою, то ти червонів і мене це ще більше веселило. Ти також був веселим. І хотів ще більше жартувати. Я, ніби тебе надихала. Іноді я сміялась і не дивилась тобі в очі. Навіть не поверталась, бо боялась осуду. Осуду моєї усмішки. Але коли усміхалась в дошку і поверталась до тебе з холодним поглядом, то ти з цікавістю розглядав. Я була наче на голках.

Що думки про тебе роблять зі мною?