Мандрівник і стара вишня

Йшов мандрівник здалеку та й трапилось йому на шляху перехрестя, і який напрямок вибрати - не знає. Підказує йому серце, щоб поставився до вибору серйозно, проте долають сумніви, тягне його то в одну, то в іншу сторону. Вирішив перепочити обабіч дороги під самотньою старою вишньою, а там на свіжу голову, може й вибере який напрямок.

Підійшов до дерева, бачить земля навколо суха - суха, що й потріскалась та й поділивсь із вишнею своїми запасами води. Налив під стовбур, не багато, але й так, щоб самому не пропасти і іншому допомогти. Аби ще яка живність наситилась, в додачу хліба покришив поряд, також поклав декілька шматочків на гілки. І приліг в тіні повислого зеленого гіллячя.

Засинав вже, як почув, дзенькіт металу об дорогу.. Перелякавсь чоловік, витягнув шию з-за високої трави і бачить на дорозі троє бандюків стоять з виснаженими, кістлявими жеребцями. Один з них якраз і підняв довгий, гострий ніж. Щось нерозбірливо, сердито перемовлялись між собою, опісля заскочили на бідних коней, та повернули на перехресті в ліво. Таке враження, що поспіхом переслідували когось.. Як же зрадів мандрівник що не пішов поперед них.

Коли курява остаточно розвіялась за бандитами, видихнув з полегшенням чоловік, приклав руку до серця, відчув як шалено воно б'ється, та й знову приліг під гілля.. Та не судилось йому перепочити, як вдарить грім, туди по правій стороні на перехресті, що й земля затремтіла. Підскочив на цей раз чоловік і бачить, що дійсно, ще на недавно чистому, блакитному обрії справа нависли чорні -чорнущі хмари, і диво, таке враження - вони застигли на місці, бува чи не впадуть великою брилою на землю. А блискавки повідаль все частіше б'ють до низу, відгукуючись могутнім громом..

Присів чоловік, потер очі руками.. Й чує як щось не далечко рохкає. Поглянув на дорогу, а там ціла сім'я кабанчиків: мама і десь зо 7 її діток в розміреному темпі вибігли на перехрестя й без роздумів вибрали пряму дорогу.. Слідом за ними на дерево сіла зграя ластівок, пошуміла з добру хвилину та й собі в напрямку прямої дороги попрямували.

Бачить чоловік, що саме життя йому радить вибрати саме такий шлях, піднявся, струсив з себе траву, приклав руку до стовбура старої вишні, подякував за гостинність, допомогу і натхненний новими мандрами пішов у вибраному напрямку. А в спину йому схвально дмухав вітер, не грубо, а більше як старий товариш, що завжди поряд.