Добрих справ майстер

Глава 3. Випарувана надія

Дорога до юридичної компанії і справді виявилася забігом з перешкодами. В переповненому тролейбусі довелося їхати майже дві години. Та ще й неймовірна задуха. Однак це була остання надія, треба було потерпіти. Приємний молодий чоловік ввічливо зустрів нових клієнтів та провів до невеличкого затишного кабінету.

  • Ігоре Ростиславовичу, до Вас відвідувачі!
  • Вітаю, проходьте, будь ласка, - витримавши паузу поцікавився, - чим можу допомогти?

Давид вже майже без ентузіазму вкотре виклав подробиці свого стартапу. Чоловік уважно вислухав, періодично задаючи уточнюючі питання.

  • Зрозуміло. Чесно кажучи я не готовий одразу сказати з чого потрібно починати… Я розділяю обурення, що читається  у Ваших очах. Дійсно в нашій країні, поки що, дуже складно просувати такого роду проекти. У Вас є з собою хоч якийсь поетапний план чи необхідні розрахунки?
  • Звісно, - Павло протягнув папку.
  • Випийте кави у приймальній, мені потрібно зробити декілька дзвінків.

Хлопці слухняно покинули кабінет. До вестибюлю цим часом увійшла струнка блондинка. Білі кеди, плаття у дрібні квіточки та шкіряна косуха. Зі спини звичайна студентка, однак її голос здавався дуже знайомим:

  • Ну, благаю Вас! Мені справді конче потрібна допомога! Я не знаю куди більше можна звернутися…
  • Вибачте, шановна, але наша компанія не надає такі послуги. Зверніться до кіберполіції. Зараз вона непогано працює.
  • Не можна мені до поліції! Інакше друга частина відео знову потрапить до Ютубу!

Дівчина обернулась і побачивши Давида та Павла, мирно попиваючих каву, швидко метнулася до них:

  • О! А я вас знаю. Ми навчаємося в одному універі! Я Марія. Ви тут працюєте?

Не дочекавшись відповіді, вона відчайдушно почала  викладати суть своєї проблеми. Перебиваючи друзів, що все ще почергово намагалися прояснити ситуацію.  Марія розповіла, що її романтична зустріч з давнім знайомим з усіма інтимними подробицями була записана на відео. Хлопець шантажував її та вимагав велику суму грошей, а коли вона відмовилася виклав першу частину. Відео стало вірусним, за перші години майже п’ятдесят тисяч переглядів.  Дівчина плакала тицяючи у руки Давиду якісь папірці з ніками , емейлами, адресами та телефонами, а коли нарешті зрозуміла, що хлопці теж відвідувачі, почервоніла та вибігла з приміщення, залишивши навіть сумочку. Тим часом повернувся Ігор Ростиславович.

  • Пропоную прийняти участь у відбірному етапі « Новий погляд». Це державний конкурс з чималим грантом. Ось список необхідних документів та досліджень, - він протягнув руку з щойно роздрукованими файлами.

Давид взявся за край , однак чоловік все ще міцно тримав папери. Пильно дивлячись в очі студенту, юрист додав:

  • Я злочинцям не допомагаю. Тому без дурниць. Якщо в чомусь сумніваєшся, краще запитай зараз. Ніяких проникнень до баз медичних установ.

« Як він це робить? Ніби думки читає… Що ж спробую зачекати», а в голос спокійно відповів:

  • Ок. Готую документи. Дякую за допомогу.
  • Як усе буде готово приїзди. Разом оформимо та відправимо.

Давид кивнув головою і разом з другом направилися додому. Щоб обговорити деталі, хлопці вирішили прогулятися парком поряд з будинком. Долаючи невеличкі сходи, Павло акуратно штовхав візок.

  • Ось бачиш! Світ не без добрих людей!
  • Угу. Спочатку побачимо, що з цього вийде…

Хлопець не встиг договорити, коли почув сильний поштовх у спину, він встиг схопитися за поручні та товариш спіткнувшись, кубарем скотився донизу.

  • Ну, що Добрих справ майстер! Злякався! А уяви собі мій переляк, коли я залишився без грошей напередодні сесії! – незнайомець аж пашів від агресії.
  • Пашко! Пашко, з тобою все гаразд?!

Нападник схаменувся, усвідомивши скоєне і швидко спустився:

  • От чорт! Чувак, ти як?

Павло повільно піднявся обтрушуючи одяг.

  • Здається, все добре. Трохи стесав лікті та долоні… А ти в біса хто?! Це ти мене штовхнув?! – студент кинувся на незнайомця.
  • Я …Іван Бойко. Хотів поговорити з цим мерзотником, - кивнув у бік Давида.
  • Ти слова підбирай, коли говориш про мого друга!
  • А як мені говорити, коли він мене пограбував???

Хлопці одночасно повернули голови у бік Давида.

  • Може хтось мені допоможе подолати сходи? Тоді й поговоримо.

Спустившись вони зупинились біля першої ж лавочки.

  • Я тебе навіть не знаю.
  • Одне іншому не заважає!
  • З чого ти взагалі вирішив, що це я?
  • Добрі люди підказали.
  • А якби ти вбив Пашку?
  • То я ж цей… ненавмисно. Просто як побачив тебе, не стримався.

В розмову втрутився Павло:

  • Це точно не Давид. Я його з дитинства знаю. Ти шукаєш не там. Краще подумай: ти сам живеш? Хтось ще має доступ до твоїх гаджетів? Може кого підозрюєш? Вороги?
  • Та купа! І ворогів, і поряд тусуючихся.
  • Ну, тоді чому ти так дивуєшся?
  • Не кожен на таке технічно здатен. Тут розум потрібен…
  • Розумна людина на таке не піде, - констатував Павло.

Ще трохи поспілкувавшись, хлопці мирно розійшлись. А вже наступного дня Іван отримав дивне повідомлення  « ТЕБЕ ПОКАРАНО!!!», разом з тим  екран ноутбука бликнув та навіки згас. Через тиждень увесь універ гудів про нового хакера.  Щонайменше десяток студентів отримали такі повідомлення. Ніхто не зміг встановити закономірності між постраждалими.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше