Долина канібалів

2

2

«Як же ти мене дістав, чортів будильник, щоб тебе чебурашка зґвалтував !»- Розлючено кричу я на свій будильник який розбудив мене о сьомій ранку. Мені треба збиратись в школу, сьогодні буде Алекс, а тому буде вже як мінімум весело. Перегаром від мене не пахне, тому я можу спокійно йти в школу. Лише одне мене збентежило, коли я вчора виходив із під’їзду, то не бачив бабусь. Вони ж там сидять навіть якщо почнеться потоп чи торнадо; безсмертні люди ці бабусі, як в них вистачає на це все сили. Я підійшов до дзеркала, і знову перелякався, бо мій вигляд був як у орка*(*Орк- міфічна істота яку зазвичай згадують у відеоіграх) із мого серіалу. Але моя потужна зачарована розчіска справилась із таким могутнім суперником. Сьогодні будуть дуже нудні уроки: історія, хімія, фізика, фіз-ра та два уроки української мови. Проте я йду в школи не заради того, щоб отримати знання, а тільки для того, щоб запікапити Віку. Проте варто було мені зайти в клас, як на мене накинувся Алекс з криками «Чуєш! Я тут знайшов одну покинуту будівлю, може сходимо туди. Кажуть, що там чутно голоси людей після пожежі. Я думаю там буде весело.» Я звісно люблю ходити по покинутим будівлям, це досить весело, але чомусь мені геть не хочеться йти з ним туди. І не через те, що я там ніби якісь голоси, а тільки через те, що мені треба дивитись серіал, а ще Віка, мені треба якось добитись її, щоб якось різноманітити моє і так сумне життя. На пропозицію Алекса я погодився, хоча мене прийшлось довго вмовляти. Я приводив багато аргументів, що мені туди не треба і я типу зайнятий, але він був впертішим з мене.

                Почався урок історії. Я як завжди сів на останню парту, дивився на підручник та не розумів, чому наші генерали не могли викликати могутнього дракона, чи метеоритний дощ, мабуть вони були недосвідченими в цьому питанні. Та краєм ока, я помітив, що на мене дивиться Віка, і видно що вона взагалі не слухає вчителя. Вона мала: чорне волосся, чорний макіяж, чорний манікюр, все чорне, окрім шкіри. Вона була бліда, як смерть, але я хочу її запікапити, бо вона така сама ненормальна як і я, думаю ми будемо гарною парою. Я не давав вигляду, що бачив як вона на мене дивиться, але це давало мені певний дискомфорт. Уяви, що на тебе хтось дивиться на протязі сорока хвилин, це може дуже сильно бісити, і ти можеш впасти в істерику, але я вже досвідчений боєць, і мені прекрасно відомо, що в таких ситуаціях треба вести себе спокійно та врівноважено. Закінчився перший урок, а мої нерви вже не витримують її присутності. Я знаю, що я подобаюсь їй, але це вже схоже на залежність від мене, мені чомусь різко перехотілось  з нею будувати відносини. Раніше вона була якась не така, таке враження, ніби вона пережила удар током і в її мозку сталась помилка. Мені вже стає страшно, сховаюсь я в туалет, туди вона точно не має зайти. Викуривши цигарку, я вийшов з туалету та пішов на наступний урок. Чесне слово, вона дуже дивна, то вона цілий ранок за мною ходила, дивилась на мене, мовчки, а після другого уроку ніби забула про моє існування. Мені навіть від цього стало легше, тому я продовжив деградувати на уроках далі. Все! Я вирішив для себе головне, ніяких відносин, ну нафіг, а то вона така дивна, що мені здається готова з’їсти мене. Цей день був досить складним, я навіть уявити не міг, що можу відповідати у дошки, ще й на уроці фізики. Для мене це була перемога найсильнішого боса- правильно відповісти коло дошки.

                Вже час повертатись додому, мені треба ще встигнути подивитись свій серіал, сподіваюсь, що Алекс забуде за ту будівлю і ми нікуди не підемо. І щойно я це сам собі сказав як позаду мене підбігає Алекс і каже:

-Сьогодні о шостій вечора збираємось коло твого під’їзду, підемо в покинуту будівлю, це буде дуже весело.-Радісно каже Алекс.

-Ага, весело, тільки давай як не в той раз, щоб ми не бігли від поліцейських. Мені якось взагалі не хочеться повторювати таку ситуацію. Погуляємо там, півгодини чи годину і бігом додому.

-От же! Чого ти боїшся, там немає нічого такого, просто прикольна спалена будівля, це буде швидко та незабутньо, повір, в таких ми ще не були. Тому давай о шостій вечора коло під’їзду, чекаю на тебе.

                Мені було капець як ліньки йти з ним в ту будівлю, що зробиш, але я обіцяв, а обіцянки треба виконувати. Я прийшов додому, трохи перекусив, подивися пару серій свого серіалу, зібрав рюкзак та пішов на вулицю чекати свого друга. На вулиці було досить прохолодно, а тому я замерз, а Алекса все нема і нема. Вже пройшло п’ятнадцять хвилин з моменту як ми мали зустрітись. Я вже був готовий йти додому, може він забув та ліг спати ,тому і я піду додому. Але він все таки прийшов, а своє виправдання сказав, що робив уроки, але знаючи його він скоріше читав газети про покинуті будівлі, бо чомусь його це цікавить більше всього. Через певний час ми вже були коло цієї будівлі, вона вся була обгоріла, страшна, з вибитим склом, стіни ледь не падають, але чомусь ми туди премось. Схоже азарт мого приятеля не зупинити, і він піде в покинуті місця навіть якщо точно буде знати, що помре там. Ми зайшли в будівлю ,звісно не через парадний вхід, бо це може привернути увагу прохожих. Алекс знайшов одне місце, через яке можна пройти всередину, але от тільки мені було капець як страшно йти там, бо я буквально чув, як стіни тріскались, а стеля могла рухнути прямо мені на голову. Ми вилізли з того проходу, він був досить маленький, тому прийшлось повзти на карачках, але нам ще раз прийдеться йти тим шляхом, тому я вже морально готувався до цього. Ми вийшли у вітальню, судячи по всьому, це був будинок в якому раніше мешкала сім’я, але причину пожежі ми з Алексом не знаємо, однак нам це не важливо було, ми туди пішли для того щоб…А дійсно навіщо ми сюди прийшли, чесно взагалі не розумію, але це куди краще, ніж сидіти дома та дивитись картинки алгебраїчних виразів. Мені навіть один раз здалось, що не правильно тримаю книжку, але як виявилось, це не допомогло мені в вирішенні цієї древньої магії. Тим часом, ми піднялись на другий поверх. Не розумію, що такого тут може бути цікавого, все вже спалено, меблів немає, окрім напіврозваленого ліжка. Навіть Алексу тут стало сумно. Але одна річ нас сильно зацікавила, на підлозі, лежала стара обгоріла фотографія. На цьому фото не було видно обличчя, тільки чиїсь тіла. Однак голів не було тільки у дорослих, а у маленької дівчинки все тіло було на місці. Ми не надали цьому ніякої уваги, кинули фото та пішли додому. Знову лізли тим жахливим та страшним коридорчиком, але на цей раз, одна стіна упала і добряче так перелякались, а тому накивали п’ятами звідти.



KristianFuneral

Відредаговано: 21.04.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись