Долина канібалів

4


 Я навіть не помітив як прокинувся за партою. Мабуть я вже на автопілоті прийшов в школу не помітивши цього. Єдине, що я пам’ятаю зі вчора, так це те, як я лежав в ліжку та дивився серіал ,а потім заснув. Сьогодні я заснув на уроці релігієзнавства. Цей урок мені взагалі до душі не припав, тому я міг собі дозволити сон на цьому уроці. Як розказує мій однокласник, я зайшов в клас абсолютно нормальним, нічого не кричав, просто спокійно сів за парту та заснув. Це звісно побачив вчитель, і зробив зі мною щоб виставити в твітер : «Отакий цікавий урок- релігієзнавство.» Я трохи почервонів та й забув. Мені це було до одного місця, головне те, що я виспався і тепер можу спокійно провести свій день. Тільки через годину мене дещо збентежило. Алекса немає в школі. Я йому написав, але він не відповів, подзвонив, але він не брав телефон. Я почав за нього переживати, може він спить ,а телефон просто  на беззвучному? Ні, він мабуть поїхав в те село. Мені стало геть погано, бо хто знає, що з ним може там статись, дивно ще те, що Віка теж кудись поділась. Я питав у дівчат, вони сказали, що вона хворіє, але мені здається, що це геть не в цьому справа. Мені зараз головне не падати в істерику і просто почекати до вечора. Може він приїде і я сам себе дарма так накручую. Але я не можу зупинитись думати, що він зараз в якомусь покинутому селі, в якому можуть ходити людожери. Це досить страшно, хоч це і не моє життя, але він мій друг,  і я за нього переживаю.  
«Я повзу по ґрунтовій дорозі, мої руки так болять, що вже їх майже не відчуваю. Мені ставало все важче та важче дихати, ґрунт попадав мені на зуби,  і я відчував як попадаються маленькі частинки піску та частково попадались маленькі камінці. Я повз аж поки не уперся в велетенський хрест. Спочатку я не зрозумів, що на ньому висить, але з часом, я побачив. На ньому розіп’яли Алекса. З рук та ніг текла кров, їх прибили цвяхами до хреста. На тілу одні шрами, глибокі порізи від пили, та плечова кістка була зламана, а саму кістку можна було побачити вирваною із руки, яка ледь висить на суглобі. Я дуже злякався та закричав…а потім почув…сміх?» Я прокинувся в класі від того, що всі мої однокласники голосно сміялись. Як виявилось, це був простий сон, а закричав я в реальному житті. І тепер моїм прізвиськом буде «Спляча принцеса». Не знаю чому, але мені було дуже соромно за цей вчинок. Але на то є причина, адже я дуже переживаю за Алекса, він все таки мій друг. Я пояснив всю ситуацію класусі, тільки звісно не сказав, що це Алекс туди поїхав, а придумав якогось іншого друга і вона мене відпустила додому. Це все таки досить важливо, тому вона віднеслась з розумінням до цього. Коли я прийшов додому, то подзвонив Алексу раз двадцять, але він не брав слухавку. Я ходив по квартирі з боку в бік ,не розуміючи, що робити. Невідомо чи поїхав він саме туди, можуть буди різні варіанти, але версія, що він поїхав в те село найвірогідніша. Щоб заспокоїтись я заварив зелений чай, взяв якусь шоколадку та ліг в ліжко. Я згадав, щоб мені заспокоїтись, мені треба відволіктись на щось. А найкращим засобом для того, щоб забути інші проблеми- це дивитись серіали. Я зразу прийнявся до цих дій, взяв ноутбук, та включив мій улюблений серіал та почав дивитись. І це дійсно допомогло, і відволікся я на чотири години. Можливо, я зміг би і на довше відволіктись, але мій перегляд перервав стук в мої вхідні двері. Я тихенько підійшов до двері, подивився у вічко, та не повірив своїм очам, за дверима стояв Алекс. Я тут же відкрив двері, та радісно дивився на нього квадратними очима. В той час як я радів, що він цілий, він дивився на мене як на наркомана, та спитав чи все зі мною гаразд. Я так нічого не вимовив, лише дивився як наркоман на нову дозу свого задоволення. «Я піду в аптеку за ліками, а то тебе ніяк не попустить.»- Каже Алекс і збирається йти, однак я встигаю прийти в себе та гукнув до нього: 
-Алекс, стій, зі мною все добре, просто я так хвилювався, що ти кудись подінешся, що аж застиг від радощів, побачивши тебе цілим та непошкодженим. 
-Звісно зі мною все добре. І з тим селом, що ти казав теж все добре. Я там погуляв, звісно прийшлось трошки пошукати його, але там все добре, немає ніяких канібалів. Просте покинуте село, старі дерев’яні будинки, пару цегляних, маленька школа і дитячий майданчик. Принаймні, це те, що залишилось. Але там дуже класно, тому на осінніх канікулах ми мусимо туди поїхати. У тебе якраз день народження восени, от ми його там і будемо святкувати. Головне не забути з собою взяти мангал, будемо смажити м’ясо. Алкоголю не буде, адже це село знаходиться чорт знає де, і п’яними ми точно не зможемо повернутись додому. 
-Виходить, що Віка збрехала мені, і там ніяких канібалів і з роду-віку не було. Ну, це дуже добра новина, що вона виявилась не права. Заходь всередину, какао зроблю і розберимось із поїздкою до того села. Чесно, мені навіть легше стало від тієї думки, що Віка збрехала. Можливо вона хотіла просто налякати мене, але ж вона знає, що я егоїстично відношусь до такого. Я почав хвилюватись тільки із-за того ,що ти про це дізнався та туди поїхав, але на наступний ранок я забув про це село, а потім ти про нього дізнався, звісно я буду хвилюватись. Добре, що все закінчилось спокійно, і тепер ми можемо туди їхати.- Радісно відповідаю я. 
-А ще одна цікава інформація. Я бачив там одну людину, але це була якась молода дівчина. Вона геть не була канібалом, інакше вона б мене з’їла. Вона була вся в чорному, з великим рюкзаком та з палкою в руках. Вона кудись бігла, тому я подумав, що вона просто використовую це село, як дорогу додому. Поки я гуляв, знайшов багато дитячих іграшок, а в одному з будинків так смерділо. Таке враження ніби робили бульйон із протухлої та хімічних речовин. Я не став ризикувати своїм здоров’ям та вийшов звідти. По дорозі до свого авто, я ще знайшов велетенський хрест, мабуть це село було християнським. А ще, там взагалі не ловить сигнал і я не міг додзвонитись нікому, а як тільки потрапив в зону з мобільним зв’язком , то побачив від тебе двадцять шість пропущених дзвінків та тридцять повідомлень. І я тоді зробив припущення, що ти п’яний і не став дзвонити, але як виявилось, ти ще те ссикло.- Розповідає Алекс. 
-Сьогодні в школі не було Віки, вона теж кудись поділась. Я вже навіть почав будувати ідіотські теорії, що вона канібал і дізналась, що ти туди їдеш, а тому захотіла тебе знайти і з’їсти. Вона хоч і виглядає досить незвично, але я не думаю, що вона канібал. Бо виходить, що я хотів відносин із канібалом. Страшно навіть уявити, якою моєю частиною тіла вона поласує під часом першого сексу. Навіть моторошно стало. 
-Думаю, для них, наші органи це те саме, що для нас свинячі вуха: закоптять їх, а потім із якимось видом крові вип’ють, як ми свинячі вуха із пивом.- Посміявся він ,а потім і я. 
 Наша розмова була спокійна та весела, ми перечислили всі речі, які хочемо із собою взяти в похід. Зброю ми не будемо брати, бо Алекс вже вирішив питання із канібалами. Ми ще ніколи не проводили так гарно час разом. Спокійно сиділи дома, пили гаряче какао, розмовляли, ніякого алкоголю, наркотиків та цигарок. Без них життя здається набагато кращим, немає залежності, немає ломки та бажання ще випити, ще прийняти дозу наркотиків. Я дійсно не задумувався, як ці речі впливають на наш організм, і тільки сьогодні я зрозумів. Ці всі три речі, це всі залежності, і вони можуть перерости в більш масштабнішу проблему. Під цими речовинами, людина може скоїти злочин: вбивство, крадіжку, зґвалтування, а це приносить великі проблеми не тільки для нас, а ще для оточуючих, які ніяк не заслужили на смерть від наркомана чи п’яниці. Ці думки заставили мене подивитись на світ з іншого боку. 
 Настала дев’ята вечора, Алекс вже збирався йти додому і мені треба було провести. Ми ще раз обговорили наш план поїздки, про все домовились та розійшлись. Не знаю, що буде робити він, але я ляжу в ліжко і далі буду дивитись серіал, бо зараз чудовий настрій, і треба залишок цього дня провести так як цього хочу я. Тільки я ліг в ліжко, як в моє вікно щось врізалось. Я виглянув у вікно, та побачив голуба який лежав у мене коло вікна. «Невже це моб, вирішив мені помститись, але моє силове поле не пробити, тому він і не зміг сюди пролетіти.перевірив чи живий це птах, побачивши, що він здоровий, я закрив вікно та ліг дивитись серіал далі. Через годину в моє вікно знову щось стукнуло, на цей раз це був не голуб. Хтось кинув в моє вікно камінь. Я виглянув у вікно, подивився вниз, і добряче перелякався, бо побачив внизу людський силует, який показував рукою на мене. Я не зрозумів хто це був, але я злякався, швидко закрив двері, вікна, ліг в ліжко та продовжив дивитись свій серіал, він завжди допоможе мені відволіктись від всяких проблем. Але чомусь в цей раз це мені геть не допомогло, я думав про цей силует все більше та більше. Він мені не давав спокою аж до того моменту, поки я не заснув. 
«Я вже був в машині, моє тіло було все в порізах, опіках, правої руки не було, а з правої стопи стирчав цвях. Моя футболка була розірвана на шмаття, штани всі брудні та порвані. З голови ще досі капала свіжа кров. Я однією рукою старався завести машину, але в мене ніяк не виходило. Я в паніці старався її запустити, але все марно. Варто було мені підняти голову, як за на лобовому склі стояла вона…» Я прокинувся в холодному поту, серце билось із швидкістю світла, я ледь не задихнувся. Такі сни для мене надзвичайна рідкість, і сьогодні їх було два, на уроці, і зараз. І всі вони пов’язані із нашою поїздкою. Мабуть мені треба менше думати про це, бо моя хвора психіка може придумати все зо завгодно.



KristianFuneral

Відредаговано: 21.04.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись