Частина третя 24.

Через рік про загадкове зникнення Ігоря почали забувати. Його вже практично ніхто не шукав, увага до Галі теж притупилась. Їй мало хто висловлював співчуття, та і долею її практично ніхто не переймався. Стало зрозуміло, що її чоловік не повернеться, і як саме влаштовувати своє подальше життя, вона повинна була вирішити сама. Навряд чи у цьому їй хтось міг допомогти. 

            На найближчих Галиних іменинах мову про це завела Лариса – вона-то відчувала за собою таке право. Лариса сама напросилася до Галі в гості – щоби їй не було так самотньо, адже інших друзів у Галі у місті не було. Вона прийшла з Чижевським, у лютому вони відгуляли скромне весілля, і – несподівано – з Володею, якого Галя не бачила вже дуже давно. Через це Галя враз зробилась скованою і нерішучою, наче вона була не в себе вдома, а в гостях, де не можливо було знайти тихого куточка, щоби сховатися від набридливого товариства. Втім, Володя поводився спокійно і стримано, як і Чижевський. Він мовчки погодився на те, що усі нитки розмови повинні тримати жінки, а вони з Чижевським лише інколи можуть докидати слово-друге. Це дозволило Галі поступово набути упевненості. 

            Це були дивні іменини. Про що би вони не заводили мову, між ними, мов тінь поставала постать Ігоря, відмахнутися від якої було неможливо. Більшість їхніх спогадів про давніші і ближчі часи були пов’язані лише з ним. Збагнувши, що розмова не клеїться, і повсякчас ранить Галю, Лариса вирішила розповісти про свою шлюбну подорож – чарівну Прагу, Париж, як вони гуляли з Чижевським увечері по Монмартрі. Проте цей поворот у бесіді виявився ще недоречнішим: Галя мусила відчувати заздрість від чужого щастя, оскільки невідомо, коли можливість потрапити туди матиме вона сама. Та і з ким їй туди їхати?

Розмова остаточно зайшла у глухий кут, це стало зрозуміло абсолютно усім. Лариса, щоби не заповнювати вечір важкою мовчанкою, попросила Галю увімкнути телевізор: там йшов дотепний серіал з життя молодих лікарів, який їх справді розвеселив. Як тільки він закінчився, вона запропонувала Галі разом зварити на кухні каву, і там вони нарешті змогли поговорити відверто. Лариса відразу ж почала розпитувати Галю, чи не пригнічує її, бува самотність, і чи не потребує вона чоловічої допомоги? Галя це сприйняла як натяк на пропозицію скористати при потребі з допомоги Чижевського чи  Володі, і оскільки іноді це їй і справді не завадило б, вона нерішуче сказала, що інколи чоловічої руки  таки потребує. Проте Лариса мала на увазі інше.

Насипавши у джезву кави і заливши її водою – вона наполягла, що каву заварить сама, і Галя поступилася, – Лариса спитала: 

            – І що ти думаєш робити далі?   

            Це прозвучало так несподівано, що Галя не задумуючись випалила:

– Жити. Так, як і жила досі.

            – Сама?

            – А хіба у мене є вибір?

            Лариса помішала у джезві каву. Тоді повернулась і зазирнула Галі у вічі.

– Він не повернеться. Мені дуже шкода, але Ігоря не знайдуть. Його ніхто вже серйозно не шукає, ти ж знаєш.

            – Здогадуюсь. – Галя сумно кивнула головою.

            – І ти не думала про те, щоби вийти заміж?

            Галя заперечливо похитала головою.

            – Ні.

            – А може варто було би подумати?

            – Гадаєш?

            – Знаєш, а я завжди думала, що ти будеш моєю невісткою. Ти завжди подобалась Володі. Коли ти приходила до нас, він змінювався до невпізнання. Ставав трохи скованим, задумливим, таким робляться, лише випивши одного напою. Сама знаєш, якого.

Галі вмить стало зрозуміло, чому Лариса напросилася прийти сьогодні до неї, і чому привела з собою не лише чоловіка, а й брата, якого вона не бачила вже доволі давненько. Потім пригадала собі самого Володю: яким він був, коли вона ще була незаміжня і не знала Ігоря, і яким став потім та був зараз. Тоді, давно, він все-таки не сприймав її всерйоз, і в поглядах, які він кидав у її бік, іронії було значно більше, ніж захоплення нею. А бувало, дивився на неї, мов на бездушну річ. Вона розуміла, що у такі моменти він думав про щось важливе, вирішував якісь серйозні проблеми, але це її ніскільки не тішило.  Тим Володя, власне, і відрізнявся від Ігоря, і саме тому вона вибрала Ігоря. Вже коли вона почала зустрічатися з чоловіком і могла не приховувати себе справжньої, вона помітила наскільки змінилося ставлення Володі до неї. Інколи їй навіть здавалося, ніби той шкодує, що не зрозумів, якою вона була насправді раніше, до заміжжя – відбирати її в Ігоря він би не наважився, зрештою, це було і неможливо.

            Який він тепер? Вона навіть не знала. Галя несміливо підвела очі і наразилася на допитливий Ларисин погляд. Лариса все ще чекала від неї відповіді, тож, щоби виграти час, Галя сказала:   

– Обманюєш.

Ларисині губи скривилися в іронічній посмішці. Вона хмикнула і сказала:

– Ні. Ти сама це сьогодні мала би побачити.

Галя почала гарячково пригадувати сьогоднішній вечір і поведінку Володі. Так, він дійсно дивився на неї сумовитим поглядом і був на диво нерішучим і задумливим, мовби почувався не зовсім у своїй тарілці. Але чи це було викликано співчуттям через зникнення Ігоря, чи він і справді намагався показати такою поведінкою, що вона йому небайдужа, не знала.