25.

Відразу після цієї розмови з Галею Ігор почав слухняно малювати першу із двадцяти картин, і, не обманюючи її, нумерував усі написані полотна. Малювалося  йому так само легко, як і раніше, коли він не знав, що його робота і перебування в домі Стадника невблаганно наближається до кінця. Щоправда, Стадник про це нічого не знав. Ігор все відкладав з цим зізнанням, мовби мав намір зректися свого слова і ще на якийсь час залишитися в його домі.

            Галя у кожний свій візит питала, чи він вже зізнався, і дратувалася, коли він казав, що ні. Вона не звинувачувала його відкрито у слабкодухості, але весь її зовнішній вигляд показував йому, що саме таким вона його і вважає. Вона сама перша і шкодувала через власну нестриманість, оскільки була прив’язана до нього значно більше, ніж він до неї і загладжувала ситуацію розхвалюванням його робіт, смачненькою стравою чи ніжністю у ліжку.

Ігор, щоби вона так сильно не ганила себе і щоби не думала, що він боїться світу, який був за стінами його добровільної в’язниці, пояснював, що розповість усе Стаднику, коли намалює більше половини обіцяних їй полотен. Для його роботи найголовніше залишатися спокійним і не перейматися своїм чи чужим настроєм, таким, власне, яким він є зараз, проте він припускає, що, коли зізнається у своєму намірі Стаднику, той спочатку намагатиметься його втримати, а пересвідчившись, що це нереально, може захотіти прискорити той час, коли над його головою не лунатимуть Ігореві кроки. Якщо це станеться, творити йому буде значно важче, і виконання даної їй обіцянки сповільниться.  

            Галя йому щиро вірила, не здогадуючись, що насправді він боїться не тиску на себе Стадника, а покинути його дім. Постійна можливість творити, слава і визнання, нехай і заочні, справді зробили його впевненим у собі, Галя у цьому не помилялася. Але все ж таки повністю змінити його доволі таки обережного і несміливого характеру, вони не змогли. Під час вечірніх прогулянок з Галею він тільки вдавав, що його не лякає викриття, яке могло статися у будь-який момент. Він його таки боявся, хоч йому і вдавалося це успішно приховувати в її очах. Коли вони з Галею їхали машиною, йому весь час здавалося, що ця машина – це зал кінотеатру, а він – глядач, який дивиться іноді цікавий, а іноді – не надто  кінофільм. Таким же воно залишалося, і коли вони заходили в якесь кафе чи ресторан. Вони наче увійшли в кадр, стали частиною цього кінофільму, який, проте, для нього залишався чужим і тимчасовим. Він знав, що з’ївши свою вечерю, випивши чаю чи кави, він вийде з кадру і знову заховається у темряві свого кінозалу, де можна було почуватися у відносній безпеці і спокої і це, власне, теж допомагало йому успішно витримувати ці випробування. Проте його не покидало відчуття, що світ, який він залишив, і світ, який для нього відкрила Галя, – це інші світи, і у тому другому він вже ніколи не зможе стати своїм.            

І все ж через кілька місяців, коли пригода з інспектором ДАІ встигла забутися, і вони знову почали робити свої вечірні вилазки, спочатку у маленькі містечка, а потім – і в сусідній обласний центр, вона здогадалася про те, який його з’їдає страх. Усю вечерю у ресторані Ігор мучився над сюжетом картини, робота над якою застопорилася ще у вівторок і майже не просувалася уперед. Він розповів їй про цю проблему відразу, коли вона приїхала по нього, пожартувавши, що чари його музи доти діяли на нього на відстані, але, мабуть, вони стали занадто мізерними, або ж він від перевтоми втратив здатність їх відчувати, отож його творчий механізм зазнав незначної поломки. Але тепер, коли його муза так близько, він сподівається швидко поправити ситуацію. Вона ж знає, як на нього вплинути – йому не обов’язково потрібен її поцілунок, інколи достатньо її доторку, теплого слова, самого тембру її голосу або ж якогось жесту. У музі, яку ти палко кохаєш, тебе може вразити будь-що.

Мабуть, поломка, як він сказав, в його творчому механізмі виявилась серйозною, раз він не зміг прийти до тями впродовж довгої поїздки і попросив не тривожити його ще й в ресторанчику. Там, на щастя, було не надто гамірно, і музика була їм обом до смаку – співачка, невисока вродлива білявка із довгими штучними віями і високим бюстом, весь вечір виконувала Івасюка, Білозора і Поклада. Голос у неї був грудний і теплий, їй вдалося не зіпсувати жодної пісні.

Ігореве обличчя просвітліло вже під кінець вечері. Це означало, що він нарешті знайшов те, що шукав, і воно, як завжди прийшло несподівано, тоді, коли він уже нічого і не сподівався і вирішив, що попереду ще один безплідний вечір, єдиною окрасою якого будуть любощі з Галею. Цього для митця було замало, вона це розуміла, тому і прощала його у такі моменти.

Вона вже думала, що решта вечора у них буде чудовою, коли зауважила, що, вийшовши із ресторану Ігор не розпростав плечей і не вдихнув на всі груди, як завжди прохолодного вечірнього повітря, а, трохи згорбившись, втомлено почвалав до машини. У його поставі проглядалася якась приреченість – так до міліцейської машини йдуть в’язні у супроводі міліціонерів. Вона нічим не показала йому, що зауважила це, але усю довгу дорогу додому роздумувала над тим, що саме могло так зіпсувати йому настрій. Раптова хвороба? – її було непомітно, ще якась творча невдача – цього теж бути не могло. Може, її присутність? Та ні, коли вона вже в машині вклала свою руку в його, він відразу ж почав її легенько погладжувати. Ледь торкаючись, майже лоскітливо, уважно і лагідно, так, як торкаються тільки тих, кого кохають: обман тут неможливий.

Схожа ситуація з Ігорем згодом повторилася раз, удруге – і навіть Галя покращити його настрою не могла. І отоді у неї з’явилася підозра, що він боїться покидати своє сховище. Вона йому нічого не сказала про здогад і навіть не стала запитувати, скільки він встиг намалювати з часу їхньої домовленості – знаючи темп його роботи, потім вона могла це визначити і сама. Усе це було зайве, їй треба було думати над тим, як зробити, щоби він не зміг відмовитися від даного слова. Причому взяти його з нього ще раз слід було з усією делікатністю, аби не вразити чоловічого самолюбства. Адже він попросту міг би ніколи не простити їй цього тиску на себе.