29.

У стосунках з Тетяною Конончук Романюк пройшов повний цикл любовних стосунків – від любові до ненависті. Хоча, якщо розібратися, то ненависті великої у нього не було. Усі ті підлості, які він їй робив, по суті були наслідком його безсилля. Тим, що він не міг її ні повернути, ні забути – що може бути гіршим для самовпевненого молодого, чоловіка, якого, щойно покохавши, щойно відповівши йому взаємністю, відкинули від себе.

Романюк довго вигадував різні способи, щоби доступитися до Тетяни, а вона робила усе можливе, щоби він цього доступу не отримав. Олександр Остапчук був її другим чоловіком. Перший – Роман Конончук, як і вона, був актором. Причому талант мав значно глибший і різносторонніший, і саме він допоміг їй у становленні кар’єри. Роман міг довгими годинами репетирувати з нею ролі, пояснюючи їй характер тієї чи іншої героїні і як її потрібно зіграти на сцені. Він до того ж був близьким другом Павленка, на якого мав значний вплив – після його смерті і сам Павленко почав зазнавати поразки за поразкою, яка підірвала його віру у себе, – і саме тому міг передбачити, як бачив на сцені ту чи іншу героїню сам режисер. Якщо, траплялося, Павленко помилявся, Конончук делікатно підказував йому, що потрібно зробити, аби його вистава мала успіх.

Роман загинув туманного осіннього ранку – на пішохідному переході його збив важкий МАЗ. Водій вантажівки був настільки п’яний, що і на очі не бачив. Він би навіть не зрозумів, що переїхав людину, і поїхав би далі, але врізався у стовп. Пішоходи, котрі проходили поруч, розлючені його станом і тим, що він убив людину, витягнули його з машини і ледь не вчинили над ним самосуд, від якого його врятувала міліція.

Після смерті Романа Тетяна довго не могла знайти собі місця. Звичний для неї світ розсипався на безліч маленьких уламків, які вона ніяк не могла зібрати докупи. Вона надалі ходила у театр, грала у виставах, вкладаючи у свої ролі усю душу, а додому поверталась спустошена і ледь жива.

Через рік після трагедії вона зустрілась з Олександром Остапчуком, який виявився напрочуд чуйним і турботливим. Звичайно, у багатьох речах йому було дуже далеко до Романа, котрий до того ж був першим Тетяниним коханням, якого жінки ніколи не забувають. Проте Остапчук був кращим з-поміж інших і, на противагу більшості інших, котрих вабили лише її жіночі принади, справді щиро цікавився нею і її життям.     

Романюк з’явився на видноколі вже по тому, як після багатьох годин вмовлянь Тетяна погодилась вийти заміж за Олександра – той пообіцяв їй вірність, кохання до останнього подиху і свою допомогу абсолютно у всьому.

У молодості Романюк був красенем. Високий, атлетичної тілобудови, з вогняним блиском у карих очах. На відміну від Остапчука, він полюбляв перебувати в центрі уваги і шокувати публіку своїми різкими і категоричними висловлюваннями, а інколи і вчинками. На одну із вечірок у театрі, де він швидко став своїм, заприязнившись з багатьма акторами, Романюк пообіцяв прийти у костюмі чорта і не просто виконав свою обіцянку, а й перевершив усі сподівання, густо вимазавши своє обличчя і руки кремом для взуття. Не змиваючи їх, він разом з акторами вийшов з театру на вулицю, де налякав своїм виглядом чимало перехожих.

Тетяна швидко запала йому у душу, і він почав шукати шляхів до її серця. Він був настільки впевненим у собі, що навіть не цікавився, одружена вона чи ні – обручки вона не носила. Ще впевненішим його робили погляди, які вона спрямовувала на нього, коли витворяв чергові безумства на театральних вечорах або ж влаштовував там якусь вишукану дискусію про призначення мистецтва. Йому було абсолютно байдуже, що такими ж поглядами вона міряла і інших, йому, проте, здавалося, що на них вона дивиться неуважно, без будь-якого інтересу, йому ж таки вдавалося зворушити її серце. 

            Романюк не підганяв події і абсолютно нічим не виказував, що ходить у театр лише через Тетяну. Він вирішив, що для початку повинен стати для акторів своїм, вони мають звикнутися з ним настільки, щоби почати вважати його членом своєї трупи. І такий час настав. Для багатьох авторів і актрис він дійсно зробився близьким другом, з яким вони обговорювали п’єси і прочитані книги, проблеми, які у них виникали в театрі, і навіть особисте життя. Йому дозволяли приходити на репетиції, а потім почали впускати і в гримерки. Чимало актрис навіть переодягалися при ньому, попередньо попросивши відвернутися – він чув за спиною шелест їхнього одягу, чув запах тіла, яке вивільнялося від тканини, і це дедалі більше збуджувало у нього еротичні настрої.

            У Тетянину гримерку він не заходив ніколи, побоюючись, що вона його прожене, і потім він довго шукатиме нової нагоди, щоби опинитися з нею десь наодинці. Раз якось вони зіткнулися у напівтемному коридорі. Він шукав саме такого зіткнення, але це сталося зовсім випадково. Тетяна поспішала на репетицію, і, вискочивши з гримерки, відразу ж наскочила на нього, притиснулась до нього усім своїм зграбним і граціозним тілом, що дозволило йому відчути на собі усі її округлості, увесь рельєф її фігури, нарешті її теплий і ніжний подих на своїй шиї – усе це він ще дуже довго не міг забути. Тоді вона лише сказала: «Вибач», відійшла на півкроку назад, а потім різко зірвалася з місця і побігла, намагаючись – звісно, безнадійно – наздогнати втрачений час, а він, залишився стояти, мов одурманений, намагаючись назавжди закарбувати у пам’яті кожен її дотик, кожну частину її тіла. З цим він виразно перестарався, бо відтоді надовго втратив спокій і повернув його лише тоді, коли зумів підкорити її серце.

            Романюк не знав, чому вона пішла на це – розчарувалась у своєму чоловікові чи їй захотілося романтичної пригоди, а можливо, вона його кохала, принаймні якийсь час, а потім постаралася стерти це кохання зі своєї пам’яті? Романюк ніколи не здавався так просто. Якщо ставив перед собою якусь мету, ішов до неї, не зважаючи ні на що, до того ж він не знав, що таке брак сміливості чи нерішучість. Але у цьому випадку він вирішив за краще промовчати, уникнути непотрібних розпитувань. У нього навіть з’явилося відчуття, що коли він задасть їй це питання, і вона задумається над відповіддю, то, зваживши усі за і проти, може вирішити, що цей зв'язок їй абсолютно непотрібний, і що як легко вона погодилась на нього, піддавшись хвилинному пориву, так самого легко може з ним і покінчити. Йому зовсім не хотілося, щоби вона це робила. Це було рівноцінно, якби вона запхала в його серце гострого ножа та ще й кілька разів його провернула.