34.

Галя пішла трохи швидше ніж зазвичай. Лариса запросила її в гості, і, знаючи, що це буде останньою їхньою зустріччю, Галя вирішила їй не відмовляти. Фактично вийти від Ігоря вона мала іще швидше, але затрималась через Стадника. Вона неодмінно хотіла його дочекатися, щоби упевнитися, що Ігор не залишиться сам.

Стадник по телефону сказав, що уже виїхав додому, проте час спливав, а його усе не було. Не витримавши, Галя зателефонувала йому вдруге, і він сказав, що ненадовго затримується – пробив колесо, і ніяк не може його відкрутити, щоби поміняти на запаску. Мабуть, доведеться викликати евакуатор.

            Галя вже була одягненою і готова вийти з будинку, але після цього дзвінка вирішила залишитися. Через півгодини вона знову набрала Стадника, і він сказав, що впорався зі своєю проблемою і рухається додому. Буде через п'ятнадцять-двадцять хвилин. Заспокоєна, Галя спустилась на перший поверх.

            Там вона несподівано відчула дивне хвилювання і ніяк не могла зрозуміти, чим воно було викликане – тим, що вона залишала Ігоря самого, так і не діждавшись Стадника, чи тим, що запізнювалась до Лариси. Вона не любила, щоби її чекали, адже тепер доведеться опинитися у центрі уваги, почнуться розпитування, дорікання.

Біля дверей Галя побачила, що залишила в Ігоревій мансарді ключі від вхідних дверей і повернулась, щоби піднятися за ними – сходити на перший поверх сам він не повинен. Проте, ступивши один крок, вона розлютилась на себе за те, що так за все переживає і так близько бере до серця. Треба бути сильнішою і вищою від усього цього, і почати саме сьогодні, саме зараз. Вирішивши так, вона повернулась, зняла будинок із сигналізації і вийшла на вулицю. Стадник от-от буде на місці, обидві хвіртки зачинені, на вулиці тихо і спокійно, з Ігорем за ті два десятки хвилин нічого не трапиться. Вийшовши на вулицю, вона все-таки вирішила перестрахуватись і кілька хвилин постояла, дивлячись по обидва боки від хвіртки до житла Стадника. На вулиці не було ні душі. Трохи далі від хвіртки вона помітила старенький «Форд» з притемненими вікнами, через які не було видно, чи є в машині хтось усередині. Машина не викликала в Галі підозр, тож вона швидко пішла убік своєї стоянки.                            

            Час для Романюка і його товаришів ледве тягнувся. Він повз як равлик, захекавшись під вагою свого будиночка. Найгірше, що тривалий час нічого не мінялося. Лише через дві години після того, як вони усі зібрались біля будинку Стадника, сталася перша несподіванка. Та ще й яка. Зателефонував Кузьмінський і сказав, що Стадник вийшов через другий вихід, збіг сходами і поїхав у місто. Галі з ним не було – вона  залишилася у будинку.

Романюк і Кушнір відчули, що вони дуже близько від розгадки таємниці, яка так заворожувала їх своїм розмахом. І уперше повірили, що зможуть її розгадати. Удвох вони відразу почали будувати версії, що Галя могла робити у будинку Стадника сама? Малювати роботи замість свого нещасного чоловіка, оскільки їхнім творцем була саме вона, а не він. Це здавалось абсурдним. Ніхто ніколи не бачив, щоби вона творила. У неї не було ні освіти, ні здібностей до малювання. Звичайно, вони могли щось упустити, але це легко можна було перевірити.

Можливо, вона залишилась, щоби упорядкувати роботи свого чоловіка, які вони зі Стадником встигли привезти сюди раніше? Втім, ця версія здавалася іще абсурднішою, ніж попередня.

Чому ж тоді? Вони шукали відповіді на це питання і не знаходили. Мабуть, їм міг би щось підказати сам Стадник, проте вони не здогадалися послати за ним назирці Кузьмінського, вирішивши, що уся правда ховається саме у будинку Стадника. І тепер їм залишалося зберігати віру у те, що це справді було так.

Найважчою виявилася ніч, оскільки їх було лише троє на два пости. Жоден із них вони зняти не могли, побоюючись, що під покровом темряви Галя може вислизнути з будинку Стадника, а то і вивести звідти того, з ким вона там перебувала – вкрай сумнівно, що вона залишалась у будинку сама. Не раз і не два протягом ночі їм кортіло перелізти огорожу і поглянути, що робиться у будинку всередині. Цікавості додавало те, що весь будинок потопав у темряві – що могла робити там Галя, для них залишалося загадкою. Проте піти туди, щоби спробувати хоч щось розізнати, було надто ризиковано. Будинок, очевидно, був на сигналізації, вони би й не зчулися, як би сюди приїхала міліція.    

Романюк як ініціатор усього цього, мусив тримати ситуацію в своїх руках. Він розробив графіки нічних чергувань, відвівши собі на сон найменше часу, а заодно переконав Кузьмінського і Кушніра, що вони знаходяться лише за один крок від розгадки тієї великої таємниці, якій вони присвятили стільки часу, і відступати не мають права.

Ніч видалась прохолодною. Добре, що у них було дві машини, і їм не довелося стовбичити на вулиці. Щоправда, і в машинах було не надто тепло, а запускати двигуни вони не відважились – це могло би привернути увагу до них з боку сусідів Стадника.       

Удень довгий час нічого не мінялось. Будинок Стадника не подавав жодних ознак життя. Що могли приховувати його товсті стіни, які таємниці, вони і не здогадувалися. Але біли сповнені рішучості вистояти на своєму посту до кінця, щоби нарешті їх розкрити.

Галя вийшла з будинку лише під вечір. Вона не замикала двері на ключ і, оскільки вимкнула за собою світло у вітальні, очевидно, вони залишились не зачиненими. Романюк і Кушнір вирішили ризикнути. Набравшись відваги, вони перелізли через хвіртку і, пригнувшись, ховаючись за кущами, підкрались до дверей. Двері і справді виявились незачиненими, а за ними – сутінки і тиша. Ніде не було чутно жодних ознак життя. Романюк і Кушнір трохи постояли і наважились увійшли усередину – треба було ризикувати.