Частина 8

§§§

Моторний човен з парою засмаглих туристів обережно підплив до високої темної скелі, біля якої невпинно шуміли та хлюпотіли хвилі. Бірюзова вода нападала на камінь, шипіла, пінилась і стікала донизу струмками, полишаючи на порослих водоростями валунах білі шматки піни, аби через мить знову кинутись у бій. Вічна битва, котру завжди вигравало море, яким би міцним не був берег. Все питання лише у часі.

Темноволоса дівчина в синіх шортах та майці, на пару з хлопцем вдягнутим лише у шорти, прив’язали човна. На грізній високій скелі один виступ біля самої води наче спеціально був облаштований природою для швартування. Діставши спорядження для дайвінгу, юнак скинув єдиний елемент одягу та полишившись у плавках швидко вдягнув в гідрокостюм, причепив грузи, вдягнув ласти. Дівчина не поспішала. Вона вертіла костюм, з невдоволенням дивилась на інший інвентар і була явно не в захваті.

– Аліно, вдягася вже та пірнай! Що ми дарма тренувались вчора? Там має бути дуже гарно! Мені про це місце Славик розказав. Казав тут дуже прикольно. Наче хто спеціально житлову кімнату облаштував. Вірив би в казки, вирішив би що тут русалки живуть!

– Угу, бігають натовпом голяка, ловлять всіх цікавих та лоскочуть. Тільки тебе й чекали, – похмуро обізвалась Аліна, підозріло розглядаючи невеличкі хвилі та скелі з вимитими морем печерами.

– Мене дуже не залоскочеш. І взагалі, я якось придумаю чим зайнятись з голими дівчатами, навіть якщо в них виявляться певні недоліки, – весело відмахнувся хлопець, піднімаючи кисневі балони. – У мого дядька, он взагалі був вдарений на всю голову знайомий, який на повному серйозі обіцяв за спійману русалку такі шалені гроші, що на них пів Криму можна було б купити і ще б на Маріуполь залишилось.

– От любиш ти Ромчику чухню різну нести, – фиркнула дівчина, стягуючи шорти, майку та полишаючись у новенькому купальному костюмі. Її супутник відверто замилувався своєю подругою: яскраво-червона тканина підкреслювала плавні апетитні вигини тіла, темну шкіру, що вже набула червонуватої, суто морської засмаги. На крутих стегнах грайливо підскакували від кожного руху хвостики зав’язок купальника з невеличкими чорними намистинками на кінцях.

– Та чесно кажу. Дядько тоді яких лишень опудал не майстрував, чого лишень не вигадував. Каже навіть щось таки продав тому диваку. Щоправда сварився він з ним більше, бо замовник ображався, що йому несуть підробки. Але ж дурень - сам винен. Хто ж пропонує шалені гроші за подібне? Це ще пощастило що не багато людей дізналось про такі смішні забаганки, а то б він в себе таке міг побачити… У-у-у. Якщо навіть мій дядько домовився тіло з моргу поцупити та дельфінячого хвоста причепити, то я думаю й у інших фантазія не менш чудова.

– Невже той дивак настільки був зацікавлений у трофеї, щоб за таку гидоту гроші платити? – здивовано підняла брови Аліна, намагаючись роздивитись обличчя хлопця під маскою, яку той щойно начепив.

– Ще й як! Шкода що неможливо знайти подібне насправді, бо можна було б такий куш відхватити! Розбагатіти!

– Розбагатіти кажеш…– дівчина задумливо почала накручувати пасмо волосся на пальця, – Це ж треба. Як цікаво.

– Аліна, ну досить гальмо-медузу вдавати! Я за прокат костюмів взагалі то гроші заплатив! Вдягайся і пірнай! – вже роздратовано гаркнув хлопець.

– Та все-все, котику ти мій морський. Вже вдягаюсь, – красуня нарешті натягла костюм, прилаштувала ласти, задумливо бурмочучи, – Чого мені про таке раніше ніхто не сказав? Гроші це добре. Це ду-уже цікаво.

Вдягаючи маску дівчина зачепила пасмо волосся і роздратовано зойкнула.

– Чорт! Як же я не люблю цю всю амуніцію та підводне плавання!

– Ти обіцяла заради мене перестати вередувати. І взагалі, що тобі не подобається? В тебе ж напрочуд гарно виходить! Краще аніж в мене. Он тренер вчора від тебе у захваті був і не вірив, що ти вперше пірнаєш.

– Від мене всі в захваті, – самовпевнено посміхнулась красуня.

– Так чого ото кукситись?

– Ромчику, сапати буряки в тебе теж гарно виходить, та щось я не пам’ятаю, щоб за такою роботою ти з кимось навипередки бігав, – скривилась дівчина.

– Аліно, не починай. Давай допоможу балони вдягти, – Рома прилаштував доволі важкенький інвентар на дівочій спині.

– Дякую, – його супутниця повела плечима, розподіляючи навантаження зручніше, – Бачиш, вже готова. Чого не зробиш заради коханого, – дівчина надягла маску взяла в рота трубку для дихання і, допомігши з балонами хлопцю, пірнула в прозору морську воду. Її коханий пірнув слідом, та почав азартно загрібати ластами.

§§§

Тамаз привів Ольгу в чергову невеличку печеру на глибині. На розчаровані думки Олі «а в першій було гарніше та світліше…», незворушно запропонував спочатку навчитись елементарним речам, на зразок конспірації, а вже потім вередувати. Попередня схованка виявляється була просто ближча до місця, де одна незграбна панянка травмувалась. Оля набурмосилась, оглядаючи друге творіння азраі.

Тут було набагато похмуріше. З похилого входу проглядала поверхня моря, та світла це приміщення діставало напрочуд мало, тож складалось враження наче вони раптово опинились в густих сутінках. В цій оселі також було наявне кам’яне ложе, вкрите водоростями, невеличкі виїмки у стінах які можна було використати як полиці. Під однією зі стін стояло щось до біса нагадуюче темну дорожню торбину. Підпливши ближче, Оля з подивом зрозуміла що то і справді спортивна сумка з якогось синтетичного матеріалу – дуже недоречна річ для подібного місця. Тамаз мовчки переклав явно не пусту торбину в одну з виїмок, а Ользі запропонував розміщуватись. Дівчина, ще раз оглянувши ці хороми, продемонструвала імпровізований реверанс та виплила назовні.