Частина 16

Полишивши врятовану жінку, Оля ще деякий час боролась з дивним станом, що відзначався слабкістю та шумом у голові, та потім здалася і зморена незвичною сонливістю приземлилась під якимось каменем. Дівчина вже не звертала уваги ні на оточуючий світ, ні на морських жителів, що перелякано шугонули в різні боки. Оля наче вимкнулась, та не бачила, що оточуючі живі істоти її не те що не чіпали, а й близько чомусь не підпливали, наче русалку раптом огорнула аура недоторканості. А на руці у дівчини світився пульсуючим сріблястим світлом подарований медальйон…

Спочатку з’явився, зблиснувши наче зірка у синій безодні, новий медальйон, потім Оля побачила обличчя світловолосого чоловіка. Він усміхався та простягаючи руку, кликав її до себе. За його спиною був океан, величезний, неймовірний, нескінченний. Поступово крізь цю синь почали з’являтись контури химерного підводного міста. Міста азраі… Вона намагалась його роздивитись, проте зображення розпливалось і губилось у синяві.

-Тебе чекають. Давно чекають…

Прокинулась Оля бадьора й свіжа, наче оновлена. Випадково ковзнувши поглядом по хвосту, дівчина з подивом помітила, що зникли усі шрами, а луска посвітлішала і набула блиску як у перлів. Дівчина зачудовано перевела погляд на нову прикрасу, котра мало того що у сон явилась, так ще й схоже рани заживляти вміла! Медальйон тихенько поблискував у руці наче він тут й ні до чого. Покрутивши дарунок так і сяк, Оля знизала плечима, старанно намотала пасок з прикрасою на руку, так само як його носила попередня власниця, та попливла вперед у чудовому настрої. Попереду її точно чекало щось гарне - такий сон не може віщувати біди!

А навкруги була краса! Нова, незвідана, яскрава! Навіть якщо взяти ось ці червоні кущики. Схоже перед нею були справжнісінькі червоні корали! Раніше Оля бачила подібні лише по телевізору, проте зовнішній вигляд у них був дуже примітний. Русалка підпливла зачудовано роздивляючись організми - живі корали були химерними і дуже різноманітними. Червоний колір виявляється був у них не єдиним. Тут були і жовті, і білі, і навіть фіолетові красені чудернацьких форм, з цікавими пухнастими ворсинками на краях. І все це в оточенні яскравих риб! Дуже яскравих і таких незвичних конфігурацій, наче тут якийсь веселий митець грався фарбами та формами. Ось зграйки чорно-білих рибок з витягнути довгими плавцями, ось яскраво синя красуня з чорною головою та жовтим верхнім плавцем, ось якась взагалі райдужна малеча розміром з ніготь… А ось повз Олю попливла зелена риба з ротом, що був схожий на дзьоб папуги! І до того ж ця риба, як справжній птах дзьобала(!) водорості! Чи навіть корали! Так вони ж міцні як камінь! Оля навіть перевірила – так міцненькі. Нічогенькі такі тут рибки.

Та варто було Олі полишити корали і направитись далі, як на шляху трапилась морська зірка. Жива! Щоправда кремова з блакитним відтінком і з сімома «променями (от зовсім не такими їх уявляла дівчина), але ж зірка! Чудне створіння смішно перебираючи своїми кінцівками повільно повзло по піску. Це ж треба, а раніше Оля якось не задумувалась, що вони повзають. Думала сидять на місці.

Обережно піднявши зустрінуту красуню, Оля вражено роздивилась, що у зірки є рот і вона когось їла! Щоправда зубів, як не крутила істоту русалка, виявлено не було, але і з’ясованих подробиць було достатньо для подиву. Раніше дівчина думала, що морська зірка то мале, миле і точно не хиже створіння! Виявляється - нічого подібного! Море впевнено переконувало її у протилежному, розширяючи межі пізнання. Мало того, що зірки не червоні (хоча й такі були), так вони ще й навдивовижу різні. Тут були і невеличкі, сантиметрів п’ять у діаметрі і здоровенні півметрові колючі коричнево-зелені монстри. Були з п’ятьма кінцівками, а були й з дванадцятьма. Деякі повзали як слимаки, а були і такі котрі натурально бігали! Одна така помаранчева чудасія з сімома прикрашеними білою бахромою «ногами», піднялась на кінчики променів і на очах у враженої русалки почимчикувала за морським їжаком! Оля ледь щелепу не загубила від подиву!

Мармурове море було цікавим, та здивувало Олю досить скромним (менше Азовського! А Тамаз же його калюжкою називав!) розміром. Дівчина вирішила довго в ньому не затримуватись тож доволі швидко відшукала чергову протоку. Ширшу і довшу за попередню, проте не менше засмічену. Ця протока, якщо вірити карті, привела її у Егейське море, котре відрізнялось від Мармурового неймовірною кількістю островів та більш пристойним розміром – десь в половину Чорного моря.

Подорожуючи далі на південь і радіючи, що карта найближчим часом нових проток не передбачає, Оля оминула острів Кріт, за яким починалось Середземне море і змінила напрямок руху. Тепер їй потрібно було плисти на захід, тож можна було рухатись просто золотою доріжкою від сонця, котре саме неспішно занурювалось у море на ніч, розфарбовуючи обрій у помаранчеві кольори. Проте русалка лише спливла, помилувалась видовищем, та, аби не спокушати долю, знову пішла на глибини.

Середземне море було не лише більш просторим, але й глибшим за два попередні. Тут було легше уникати морського транспорту, хоча іноді русалка сама спливала, аби помилуватись здалеку на круїзні лайнери, що сяяли вночі як новорічні ялинки. Та у всіх човнів був один суттєвий мінус – вони полишали по собі присмак пального та сміття. Сміття тут було менше, але теж було.

 З ущелин між каміннями іноді визирали хижі пащеки мурен (не таких великих як у Диснеївському мультику про русалоньку, але доволі страшненьких) і, як не дивно, якісь морські раки. Схожі формою на звичайних річкових, проте без клешень і червоно-коричневі (майже як річкові, коли їх звариш). Одного такого Оля намагалась роздивитись детальніше, та він сховався від неї в невелику печерку і звідти почав голосно чи то скреготіти, чи то бурмотіти. Довелось полишити у спокої чудернацьку істоту. Щоправда наступного дня, коли на морі розігрався досить сильний шторм, азраі отримала нагоду таки задовольнити свою цікавість. Пливучи над дном, вона помітила попереду якийсь дивний рухливий ланцюжок. Ніби якась довга-довга гусінь повзе. Зацікавлено наблизившись, Оля з подивом з’ясувала що це процесія безклешневих раків, котрі вистроївшись одне за одним та вклавши свої вуса на спину попереднього, чимчикували кудись углиб моря. Проходячи повз скелі, вони поповнювали свої ряди черговими учасникоми, що неквапливо вибирались з укриття і долучалися до ланцюжка. Русалка спантеличено плавала над ними мабуть з годину, намагаючись зрозуміти, що то за «першотравнева демонстрація», проте раки лише загрозливо скреготіли, а когось більш обізнаного та розмовляючого зрозумілою мовою, поряд не було.