3

Лідія навіть не сподівалася, що буде відчувати себе на зустрічі однокласників наскільки комфортно. Вечір біг непомітно, години спливали за цікавими розмовами, смачними стравами та приємною живою музикою у ресторані. Вона отримувала справжнє задоволення від спілкування із людьми, яких давно не бачила, залюбки переглядаючи їх сімейні фото з дітьми.

Звичайно, колишні однокласники змінилися і доля у всіх склалася по-різному. Маленька і завжди тихенька Світлана Богданова займала керівну посаду в міській адміністрації. Бешкетник і лиходій Артем Соколов розповідав про себе мало, тримався стримано, якщо не сказати скромно. Колись патріотично налаштовані однолітки подалися за кордон, хто на заробітки, а хто й на ПМЖ. Вчорашні інтелектуали не читали нічого, окрім блогів в інтернеті, а колишні спортсмени повідрощували пивні животи. Непередбачувані шляхи Господні. 

З не аби яким подивом ловила Лідія на собі й зацікавлені погляди колишнього однокласника Дениса Короленка. Того самого, що провернув цілу історію зі скелетом у спортивній залі. З привабливого хлопчиська він перетворився на харизматичного мужнього чоловіка, який діяв на слабку стать так же магнетично як і багато років тому. Легка сивина у темному густому волоссі та триденна щетина пасували смуглявому відтінку його шкіри. Погляд темно-карих очей залишився таким же глибоким й водночас грайливим. Уста були, ніби жіночі, занадто повні та соковиті. Тілобудова чоловіка була сухою та піджарою, без найменшого натяку на зайву вагу.

Жінка ловила себе на думці, що не відчуває жодної образи щодо нього. І думка ця була приємною, природною та закономірною, так, ніби все ставало на свої місця. Це почуття лише посилилося після того, як відстань між їх тілами майже зникла під час повільного танцю, на який чоловік запросив Лідію.

— Чесно кажучи, я навіть не одразу тебе впізнав, Лідо. Виглядаєш неперевершено!

— А я тебе впізнала одразу. Ти майже не змінився, якщо не брати до уваги легку сивину, щетину та декілька ледь помітних зморшок. Проте тобі ці зміни виключно пасують.

— Це приємно чути. Особливо від такої чарівної жінки.

Повисла невеличка пауза, яка б могла здатися обтяжливою та незручною, якби не романтична, навіть еротична музика саксофонів, що лунала довкола. Вона заповнювала собою весь простір, створюючи атмосферу легкості, розслабленості та інтиму.

Перш ніж провести Лідію до її стільця після танцю, Денис поцікавився чи зможуть вони прогулятися містом після вечірки. Жінка погодилася.

Всі інші події того вечора більше не мали для Лідії Тернової ключового значення. Хтось щось говорив та запитував, вона відповідала, майже не слухаючи. Офіціанти приносили нові страви, музиканти грали нові пісні, проте всього цього жінка майже не помічала. Весь її внутрішній погляд був сфокусований на сріблястих пасмах у темному короткому волоссі, очах кольору міцного чорного чаю та руках з довгими тонкими пальцями.

Вечірка з нагоди зустрічі однокласників майже добігала кінця. Люди повільно виходили з-за столу, обмінюючись номерами телефонів та вже добавляючи одне одного у друзі в соцмережах. Більш стійкі домовлялися до кого будуть їхати додому, – продовжувати банкет. Слабкіші блювали у вбиральнях. Стомлені, проте жваві офіціанти прибирали брудні тарілки з залишками їжі.

Лідія шукала поглядом Дениса і ніде не знаходила його. Напевно, він поїхав раніше,зовсім не чекаючи завершення вечірки. Що ж, це цілком схоже на норовливого Короленка, який сам собі на умі. Тільки вийшовши на вулицю, жінка згадала, що залишила власну автівку біля будинку Мар’яни, а до ресторану приїхала на таксі. Це ще більше засмутило її. Тепер потрібно викликати авто і чекати на вже трохи прохолодній вулиці. Раптово за її спиною пролунав голос:

— Як добре, що ти тут! А я боявся що не встигну…

Вона обернулася і побачила Дениса, захеканого і навіть трохи спітнілого. Чомусь від цього видовища їй стало так незручно, ніби вона була вчорашньою гімназисткою, яка стала випадковим свідком чогось непристойного і дуже особистого. У руках він тримав розкішний букет темно-червоних троянд. Чоловік простягнув квіти, сказавши:

— Я подумав, що вони пасуватимуть до твоєї помади.

— Ти не помилився. — Посміхнулася жінка.

Вони безцільно гуляли вулицями міста, не помічаючи майже нічого навколо себе. Неочікувано виявилося, що у них є безліч спільних захоплень: футбол, кавказька кухня, Італія, джаз, документальні фільми. Це породжувало все нові й нові теми для розмов. Про те, що вже час розходитися по домівкам вони згадали лише о третій ночі.

— Може зустрінемо світанок, як на випускному? — Запропонував Денис.

— Пробач, але мабуть це зайве. — Подумавши, відповіла жінка. — Денисе, час з тобою збігає зовсім непомітно і спілкування неймовірно приємне. Але краще продовжити його наступного разу. Звісно, якщо у тебе буде на те бажання.

Така відповідь трохи засмутила чоловіка, але він вирішив не виказувати цього:

— Бджоли не проти меду!

— Ось і добре!

До будинку Мар’яни вони дійшли пішки і провівши супутницю до самісіньких дверей квартири,  чоловік швидко збіг сходами на вулицю, де викликав собі таксі.

Обережно зачинивши двері аби не розбудити господарку дому, Лідія із подивом виявила, що у кімнаті подруги горить світло. Вона тихенько постукала об приємну на дотик лаковану древесину. Не дивлячись на те, що пані Бутенко була жінкою тендітною і вагою володіла невеликою, тупіт прозвучав такий, ніби стадо слонів бігло до водопою.