8

Вона передчувала як зрадіє Денис її подарункові і від цього раділа сама. Раділа якось по-дитячому, коли хочеться плескати в долоні, підстрибувати і ледь чутно наспівувати під носа мотиви улюблених пісень, поки ніхто не чує. І як вона не додумалася до цього раніше? Адже одним вчинком можна одразу вбити двух зайців: гарантувати собі внутрішній спокій і зробити надзвичайно приємно коханій людині.

Сьогодні її думки знову були далекими від справ клініки і остаточно зрозумівши, що в такий день на документах зосередитися не вдасться, Лідія викликала до кабінету свою заступницю  Ірину Богданівну Волгову.

Через декілька хвилин на порозі з’явилася дуже висока і занадто худа брюнетка з короткою зачіскою. Через скло стильних окулярів з ромбовидною оправою її очі здавалися ще більш виразними. А маленький і тонкий від природи носик, на фоні добряче збільшених гіалуронкою та яскраво нафарбованих  губ, виглядав навіть трохи інородньо. Вона була ходячою рекламою для клініки пластичної хірургії, особливо в очах тих, хто у будь-якій зовнішності перш за все шукав не гармонії, а схожості з Анджеліної Джолі.

Проте професіоналом Волгова була першокласним, Лідія добре знала її ще зі студентських років, тому не мала жодних вагань, коли постало питання кого обрати на посаду свого заступника.

— Привіт, Ірино Богданівно! — Привіталася  вона.

— Привіт-привіт, Лідіє Ігорівно! Ти сьогодні по мою душу?

— Саме так. Скільки ще маєш консультацій?

— Тільки що закінчила останню.

— Чудово! Підміниш мене до кінця робочого дня? Потрібно трохи попрацювати з документами.

— Нема питань! Ти оперуєш?

— Ні. — Лідії стало так незручно, ніби вона не власниця клініки, що здатна на свій розсуд розпоряджатися часом, а інтерн, яка мріє накивати п’ятами з нудної зміни. — У нас з Денисом сьогодні рівно місяць, як ми живемо разом. Чесно кажучи, настрій зовсім не робочий.

— Ще б пак! Як ти взагалі вийшла на роботу?

Волгова дістала мобільний, швидко набрала номер й защебетала?

— Алло, Арсенчику, котику-тигрику, ти зараз вільний? Добре, чекай, через п’ять хвилин у тебе буде Тернова.

Лідія не одразу зрозуміла, що Ірина спілкується з Арсеном  Артемовичем Грінько, віп-масажистом, який працює з клієнтами не по запису, а ледь не по першому дзвінку.  Окрім пластичних операцій, клініка Лідії Тернової надавала відвідувачам й інші бьюті-послуги. На першому поверсі знаходилися косметологічний та масажні кабінети, а також робочі кабінети лікарів-хірургів, у яких вони надавали консультації майбутнім клієнтам. А вже на другому поверсі розташовувалися операційні, палати для пацієнтів та ординаторська.

Тернова вкотре подумала, що хоча й не є керівником з автократним типом управління, але все ж таки скорегувати питання субординації не завадить:

— Котику-тигрику? Це ти так з Грінько розмовляєш?

У відповідь заступниця здивовано знизала плечима і округлила очі, мовляв, а що такого?

— Дивіться, хоть при пацієнтах не додумайтеся…

— Ображаєш, Лідіє Ігорівно! При гостях нашої клініки ми самі взірці ділового етикету.  А ти, давай дуй до масажного кабінету. Бо виглядаєш хоча й доглянуто, але дуже стомлено, відверто тобі скажу. А в тебе ще нелегка нічка попереду. З цією макулатурою я розберуся, не переймайся.

— Дякую! — Вдячно блимнула очима Лідія й поспішила до одного з найкращих масажистів міста Арсена Грінько. Кхм, котика-тигрика, хто б міг подумати.  

Ірина Богданівна Волгова розім’яла довгі пальці, поправила окуляри й піднесла ближче до себе чималеньку стопку паперів.

— І так, поїхали! — Сказала вона, бадьоро потерши долоні. Так, ніби збиралася пообідати улюбленою стравою, а не поринути у справи. 

Після масажу Лідія почувалася дивовижно, у тілі була така легкість, начебто вона довго приймала гарячу ванну або скинула кілька кілограмів. І це всього лише один сеанс! Останнім часом вона дійсно мало відпочивала і особливо помітним це стало на контрасті з годиною цілковитого розслаблення. Мабуть, варто поступитися щоденним макіяжем і укладкою волосся, на користь здорового сну.

***

Денисові дуже хотілося зробити цей вечір особливим. Він розумів, що троянди, запалені свічки й музика хоча варіант і тривіальний, проте безпрограшно романтичний. У голові промайнула думка надути замість гумових куль лікарські рукавички, зробити на них написи на кшталт: «найрозумнішій», «найвродливішій», «найкоханішій» і прикрасити ними оселю. Але він вирішив відкласти це привітання до Дня лікаря, а сьогодні все ж таки зупинитися на старій добрій романтиці.

Чоловік розставив по кімнаті запалені аромасвічки. Вони були дуже широкими й білосніжними. А на ліжко висипав пелюстки помаранчевих троянд. Простір довкола заповнювався ароматами полуниці, кокоса, квітів і звуками джазу. На невеличкому столику стояло відерце з пляшкою шаманського й кубиками льоду, в його округлих лискучих боках відображалося таємниче мерехтіння вогників. В духовці дозрівав запечений лосось зі скибочками лимону. Все було майже готово.

Лідія з’явилася як раз вчасно. Вечеря була сервірована, Короленко сяяв як нова копійка у смокінгу, який чи то придбав, чи то взяв на прокат (в будь якому випадку, таким вона його бачила вперше). Жінка окинула поглядом свій зручний діловий костюм, в якому ходила на роботу й сказала: