Дорога До Храму

Утікач

                                                                    9

 

         Південно-західний вітер приніс тепло в зимовий Единбург з Гольфстріму, але для бувшого студента Університету Геріот-Ватт, Дмитра Качура, на вулиці столиці Шотландії було надто зимно. Він щойно вийшов з теплих обіймів Кабаре Вольтера, яке розташовувалось у кількох кроках від Королівської милі у самому центрі Старого міста, де у підземній печері, він добряче заправився темним пивом та парочкою міцних коктейлів, вдаючи із себе захмелілого п’яницю. Це йому було не важко, бо за час навчання у бізнес-школі він майже щодня вживав галон пива та склянку доброго шотландського віскі привчивши організм до алкоголю, тому, якісь там дитячі коктейлі не могли йому завадити думати тверезо.

         Качур боязко озирнувся навкруги. Здається, два кремезних парубки, що йшли за ним слідом  весь сьогоднішній вечір, від бару до бару, лишились десь внизу, відволікшись на гарних дівчат на консолі, що поряд з діджеєм звабливо трусили сідницями під музику хіп-хоп. Скориставшись моментом, Дмитро прожогом піднявся на гору й непомітно покинув розважальний заклад. Кожна хвилина у нього була на вагу золота. Якби він затримався внизу хоч на секунду довше, то весь його план втечі полетів би шкереберть.

        Вже майже рік, отримавши диплом МВА, Дмитро Качур нелегально проживав у столиці Шотландії заповзято тринькаючи батьківські гроші. Він вперто не бажав повертатись до дому, до сірих буднів Батьківщини, відтягуючи цей момент як можна довше. Його не цікавили історичні пам’ятки та музеї старого міста, але Дмитра неабияк вабило веселе та безтурботне студентське життя в Університетському кампусі. Поки всі його мешканці навчались, гризли, так би мовити, граніт науки, Качур відсипався у себе в кімнаті, а потім, як завжди, йшов блукати містом у пошуках пригод. Особливо йому подобався  нічний Единбург, з його гарними вузькими вулицями забудованими елегантними спорудами у готичному стилі, підсвічений знизу тьмяним сяйвом ліхтарів.

         Саме місто можна було обійти пішки за двадцять хвилин, принаймні його центральну частину, де вздовж Джордж-стріт розташувались безліч клубів, пабів, та барів з живою музикою, що працювали з вечора й до третьої ранку. Там завжди було повно народу, гамірної студентської молоді та приїжджих туристів які мандрували від одного закладу до іншого у пошуках розваг й нових знайомств. Серед них легко загубитись, не привертаючи до себе уваги, коли ти гарно вдягнений і маєш потрібну кількість фунтів, щоб заплатити за вхід й пінту пива. Поки батьки Качура надсилали йому гроші проблем не було, але коли їх не стало, єдиний син з професорської родини, потрапив у скрутне становище.

         Програвши в казино значну суму він тепер не мав чим сплатити борг й наполегливо уникав зустрічі з кредиторами. Щоб Качур ненароком не накивав п’ятами, позичальники приставили до нього двох наглядачів, які тінню ходили за ним слідкуючи за кожним кроком боржника. Дмитро частенько позичав гроші, але завжди вчасно повертав борг отримавши черговий переказ, тому кредитори не надто переймались маленькою затримкою, та, про всяк випадок, з поля зору його не випускали. Нарешті сьогодні, він приспав пильність охорони й ненадовго здихався їх докучливого нагляду. Це була зручна нагода, щоб непомітно чкурнути не тільки з міста, а й з країни. У Великій Британії, після останніх подій, Качура більше ніщо не тримало. Без грошей і без роботи йому тут робити нічого.

         Дмитро підняв комір зимової куртки, та втягнув голову в плечі. З неба, затягнутого чорними хмарами, на нього сипав дрібний дощ. Він поглянув на стрілки наручного  годинника, та тримаючись ближче до стін будівлі, щоб не кидатись в очі випадковим перехожим, спрямував свої кроки до автобусної зупинки де за хвилину мав зупинитись нічний бус до залізничного вокзалу Уеверлі. Дякуючи провидінню, двоповерховий автобус бордового кольору прийшов за розкладом, зазначеним на електронному табло, що висіло на кожній зупинці, а переслідувачі Качура, ще не встигли помітити його раптового зникнення.

         Від перельоту літаком на континент Дмитро завбачливо відмовився, бо по-перше, в аеропорту його могли наздогнати і затримати у залі очікування, а по-друге, коштів, на такий спосіб втечі, у нього залишилось обмаль. Інша справа залізниця, це значно дешевше й принаймні тебе нема у списку пасажирів, тому відслідкувати куди ти подався  буде важко. Головне вчасно добратись до Лондона, щоб зробити пересадку на потяг Євростар, що прямує під Ла-Маншем на Париж, а звідти вже рукою подати до омріяної Батьківщини. Там його вже точно не знайдуть, бо у рідному домі, як кажуть, і стіни допомагають.

         Так повелось, що водії в Единбурзі, здачі не дають, якщо у вас нема на руках точної вартості проїзду, тому Дмитру прийшлось з жалем розпрощатись відразу з п’яти фунтами. Ще тиждень тому він би цим не переймався, але сьогодні кожен пенс, євро, або цент, був для нього не лишнім. Розрахувавшись з водієм він краєм ока помітив як на вулицю біля кабаре вискочили двоє кремезних молодиків. Качур вчасно нахилився, щоб підняти ніби загублену ним монету й переслідувачі його не змогли побачити у майже  порожньому автобусі. Вони крутнулись на місці та забігли назад до бару в пошуках зниклого Дмитра, бо на вулиці не побачили нікого схожого на нього. Качур з полегшенням видихнув й всівся на вільне місце відразу за водієм, щоб його як можна менше було видно з усіх боків. Він відкинув голову на спинку сидіння та інстинктивно перевірив рукою, чи на місці його документи в нагрудній кишені.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше