Дорогою до тебе...

РОЗДІЛ 23

   Наступного ранку ми з Анею пішли на ринок. Невеличкий, кілька рядовий базарчик. де в основному були палатки з продуктами. Я й гадки не мала, що мені потрібно, тому вибирала Аня. вона підійшла до одного прилавку, скептично роздивилась товар і потягла мене далі.

- Дайте нам поміряти он ту сукню,- дівчина показала пальцем на невеличкий шматок червоної тканини з тоненькими брительками, що називався сукнею.

- Ти що, божевільна?- ткнула я її ліктем у бік.

- Щоб привернути увагу хлопця, це безпрограшний варіант.

- В цьому варіанті я швидше приверну увагу сутинерів і збоченців, ніж Сашка.

- Як хочеш,- Аня знизала плечима.- Вибирай щось сама.

   Я обвела поглядом палатку, де серед уніформи повій та вбрань циркових артистів, таки помітила її. Маленьку чорну сукню з коротким рукавом і круглим вирізом. Без наліпок, блискіток,  бісеру. Вона геть не вписувалась у цей парад карнавальних костюмів.

- Ось цю,- показала на неї я.

- Чому я не здивована? Монашки обов'язково признають у тобі свою.

- Дуже дотепно!

- На цю сукню зроблю знижку. Вже другий рік не можу її продати,- сказала продавчиня.

- Ось бачиш, Ліно, як тобі пощастило!- продовжувала язвити Аня.- Мабуть, чекала на тебе.

   Сукня сіла досить зручно, не закриваючи колін. Я купила її не вагаючись, чим спричинила бурю емоцій в подруги, яка не розуміла як на ринку можна не торгуватись. До сукні я придбала бежеві лакові туфлі на середньому каблуку і за вмовлянням Ані вибрала з біжутерії цепочку та браслет під золото. Із цим всім я мала прийти до неї ввечері, де за її словами, вона робитеме з мене людину.

   Я провела дівчину до магазину, адже сьогодні була її зміна, попила кави, і лише після цього пішла додому.

   Ввечері, підганяючись незрозумілим хвилюванням, я прийшла до Аніного будинку раніше за неї. тому сіла на поріг і спостерігала за її рудою кішкою, що гралася із своїм хвостом, стрибаючи у траві.

   Я мала сумніви в тому, що правильно роблю. Іти туди тільки для того, щоб мене помітив Сашко, якось по-дурному. Я ж вдаватиму з себе ту, котрою я не є: веселу, безтуботну дівчину, що любить тусуватися в клубах. З іншого боку, чому б не спробувати хоч щось змінити. Хто його зна, може мені сподобається.

   Батьки звісно були дуже здивовані, коли побачили, що я кудись збираюсь. Почали допитуватись, наче мені п'ятнадцять років, довелось нагадати їм про свій вік і сказати. що деякі мої однолітки уже няньчать своїх дітей. Мама чомусь поглянула на мій живіт. Коли я сиділа овочем і дивилася в одну точку, було зле, коли зібралася на дискотеку, теж погано. Що ж, побічні ефекти життя з батьками у дорослому віці.

- Ах, ти моя маленька!- почулося ще з дороги Аніне щебетання.

   Я грішним ділом подумала, що вона до мене, коли помітила, що кішки на траві вже немає.

   Ми зайшли з нею до хати. де серед розкиданих речей, нарешті знайшовся стілець, куди вона мене посадила зі словами:

- Сідайте, пацієнт. Почнемо лікуватися. Вибачте, за творчий безлад. Десь от от має підійти приступ Золушки і тут буде ідеальний порядок.- Дівчина почала перебирати моє волосся.- Так, що ж мені зробити із цією гривою? Може обрізати?

- Що?- я почала трусити головою.

- Заспокойся, жартую я. Зробимо тобі кучері, будеш як голівудська зірка.

   Закінчивши з зачіскою, дівчина взялась за макіяж. Я ніколи не фарбувалась, бо не бачила в цьому сенсу. Тому погодилася лише на мінімум косметики, щоб не налякатися свого відображення у дзеркалі. Трішки тіней. туш і ніжно рожевий блиск для губ.

- Ти на дикотеку зібралася, чи на прийом до англійської королеви?

- Для мене сьогоднішня подія вже подвиг, а ти хочеш. щоб я ще й нафарбувалася мов гот.

   Та Аня видно вирішила яскраво виділитися на моєму фоні. У неї був каскад з чолкою, який лише слід було вкласти, вечірній макіяж: темні тіні і яскрава помада. Коротенька сукенка на одне пличе кольору фуксії ще й з рюшами від талії. Цілком в її стилі. Та мушу визнати, попри мої консерватині погляди, сукня підходила до її стрункого стану. І звісно чорні туфлі із стразами на височеній шпильці.

- А ти мабуть зібралась на бразильський карнавал?- пожартувала я.

- Жінка завжди має виглядати як свято. вона має світитися і осяювати собою всіх накруги. А не бути сірою мишею, й очікувати, що якийсь принц помітить її прекрасну душу.

- За те, що лишуся непоміченою я навіть не хвилююся, адже буду поруч тебе.

   Вона сприйняла це як комплімент і продовжила накладати макіяж. Я уявила себе у такому образі. Так, уваги б мені не бракувало, але це була б зовсім інша людина.

   Ми дочекалися її хлопця, що нарешті прийшов з роботи і встиг зібратися за десять хвилин. Вислухали по кілька компліментів. Звісно, Аня отримала їх набагато більше, від чого розквітла мов троянда. Цікаво, чому всі дівчата так реагують на улесливі слова? Мене вони тільки нервують. Мабуть, я просто не вірю у те, що красива.

    Коли хлопець був готовий, ми вийшли із дому.



Ліля Лужинська

Відредаговано: 22.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись