V

   Наступного ранку вирішили родиною до місцевого озера пройтися.

   – Бережіться водяників і русалок! – проводжаючи, гукнув дідусь.

   А матір замахала головою, мовляв, це все казочки. Та вголос того не сказала, бо поважала старших.

   Батько ж всю дорогу йшов віддалено, немов був чужинцем. Постійно перебував у своїх роздумах, навіть слова не міг вичавити. Так і добралися в тиші до озера.

   – Холодна! – закричав Тарасик, хлюпаючи ніжками по водичці.

   Ми з матір’ю також ступили по щиколотки, відчувши прохолоду. І тільки батько стояв осторонь і милувався лісом, що шумів навпроти озера.

   – Татусю, ходімо до нас! – кликав молодший.

   А коли йому набридло гукати, то підбіг, схопив батька за руку і почав щосили тягнути до озера.

   – Зачекай! – тато вирвався і показав нам на ліс. – А тепер послухайте, яка мелодійна пісня лине. То якась дівчина так чарівно співає, хоч звідси і не видно нікого. Все ж краще нам до лісу піти подивитися, хто ж це так пісню виводить, аніж отут борсатися.

   Тарасику було байдуже на ті співи, а я уважно вслухалася. Та як вухо не нагострювала, ніякого голосу чутно не було. Очевидно, що то блуд тягнув батька оманливим дівочим співом.

   І от очі батька в мить почали наливатися чорнилом. Я відступилася від нього, потягнувши за собою братика. Тато почав ступати в бік лісу, немов зовсім себе не контролював. Щось тягнуло його душу, не даючи вибору, а тіло слухняно слідувало за нею. Крок… Другий…

   – Ай, боляче! Здається, підвернула ногу! – заголосила так, щоб всі почули.

   Тоді батько зупинився і обернувся до мене, кинувши звичайним людським поглядом, хоч і спантеличеним. А сам він мав такий розгублений вигляд, немов тільки прокинувся.

   Мати турботливо оглянула мою ногу, а після того рішуче глянула на тата:

   – Треба щоб дід Семен своїх лікувальних трав приклав до хворого місця.

   От батькові і довелося провести мене до будинку. Та по дорозі ще декілька разів оглядався, немов ловив той неіснуючий спів.

   Дідусеві довелося зізнатися, що про підвернуту ногу вигадала. Але той не сварив, а тільки усміхнувся і просив надалі наглядати за батьком.