Розділ другий

Дівчина, дивлячись на чоловіка, що був перед нею, розмірковувала, навіщо суди прийшла. Пом’ятий одяг, нерозчесане волосся, яке стирчало в різні боки, мішки під очима і запах стійкого перегару чітко давали уявити, що робив незнайомець вчора ввечері. «Він напевно і не пам’ятає, що вчора замовляв піцу» - крутилося в неї в голові. Тай сама не дуже пригадує вчорашнього вечора.

Руденко Тетяна працювала в піцерії вже більше року. Робота кур’єра давала змогу оплачувати навчання в магістратурі і подобалася їй. У вільний від занять час вона залюбки сідала на скутер і їхала за черговою адресою.

Вчорашнього вечора дівчина, як завжди була в піцерії, очікуючи на чергове замовлення. Коли робочий час вже добігав кінця, як хтось замовив доставку п’яти піц з сиром та грибами. Тетяна зраділа, адже за великий заказ могли дати непогані чайові. Тож за деякий час вона сиділа на скутері і прямувала за вказаною адресою.

П’ятничний вечір був напрочуд приємний. Осінній теплий вітер, ніби сповіщав, що зима ще буде не скоро. Дівчина їхала, розмірковуючи, що завтра в неї вихідний і вона зможе відпочити. Та раптом щось пішло не так – старенький скутер зламався. Пригальмувавши обабіч дороги, Руденко почала шукати несправність і будучи водієм з великим стажем, вона швидко зрозуміла, що проблему легко не вирішити. Запасної деталі в неї не було. Кур’єрка від люті вдарила ногою по колесу, примовляючи: І як я тепер виконаю замовлення.

Тут біля неї загальмувала машина. Руденко пильно глянула на неї. Авто здалося їй знайомим. Звідти і вийшли дві її сусідки по гуртожитку, Олена та Віка. Одна з них, підійшовши до неї, запитала:

- О, що тут в тебе сталося?

Тетяна засмучено відповіла:

- Та скутер зламався.

- Погана справа.

- Так фігово – інша знайома і собі приєдналася до розмови.

- Ну тоді сама доля каже тобі. Танько досить працювати – краще йдем гуляти. Тим більше в нас гарна компанія - посміхалася Віка.

- Я не можу. Мені треба доставити піцу.

- Тут дійсно складна поломка – сказав один з хлопців, який вийшов з автомобіля.

Вже незабаром вся компанія, з двох дівчат та трьох хлопців, Антона, Сергія та Івана, стояла навколо скутера і розмірковувала, що робити з Тетяниним засобом пересування.

- А давай поїхали з нами. Ми по дорозі завеземо твою піцу. Хоча так пахне, що я її і сама б з’їла. А потім поїдемо в тусити до бару – запропонувала Віка.

- Ні я не хочу. Нема настрою – заперечила Тетяна – тим більше я не кину скутер тут посеред дороги.

В неї не було особливого настрою. Адже скутер вже ламався не вперше. А купувати новий вона не мала змоги.

- Стоп. В мене є ідея – дивилася на неї Олена – тут неподалеку живе мій знайомий. Залишимо скутер в нього. Він тим більше в них розбирається і відремонтує його тобі. А тебе ми завеземо з твоєю піцою куди скажеш. А після цього поїдемо в бар. Іде так.

Руденко нічого не залишалося, як погодитися. Вона не хотіла втрачати можливості підзаробити. Та й повинна була виконати роботу. Тому невдовзі авто, з шістьома пасажирами в салоні, рушило з місця.

На задньому сидінні поряд з кур’єром сидів хлопець. Тетяна поглянула на нього і подумала: «А він і не поганий». Хлопець прочитав з її очей це і завів бесіду. Як виявилося його звали Сергій. Він навчався на курс старше за Руденко. Тому вони швидко знайшли спільні теми для бесіди.

Біля потрібної адреси машина загальмувала і кур’єр вийшла з неї з пакунком в руках. Знайшовши потрібну квартиру, Тетяна натиснула дзвінок. Дівчина прислухалася в квартирі було тихо.

Руденко знову натиснула на дзвінок. І знову безрезультатно. І після кількох невдалих спроб дівчина розвернулася, щоб йти назад. Почувся брязкіт. Тетяна озирнулася, але нічого не побачила. Подумавши, що вона зачепилася за щось металеве, вирішила не звертати на те уваги і пішла сходами вниз.

Біля під’їзду на неї вже чекала Олена. Вона промовила:

- А ти що там довго?

- Та клієнта нема дома. Треба піци повернути назад до кафе.

- Слухай. Нафіг кудись їхати. Ми тобі і так заплатимо за піци. Правда народ – мовила Олена звернувшись до народу, який саме виліз авто.

Всі загули схвально.

- Тим більше я б з радістю скуштував би твоїх піц – сказав Сергій.

- Але ж ми їдемо до бару. Хіба там дозволять зі своєю їжею – засумнівалась Віка.

- Та там, якщо замовиш випивку, то їж що хоч. Я вже там бував з мужиками – резюмував Антон.

- Ну на тому і порішали – мовила радісно Віка і поволокла Таню за собою до авто.

Автомобіль під’їхав до бару в якому збиралася гуляти компанія. Що було далі кур’єрка Тетяна Руденко слабо пам’ятає. Тільки пригадує, що опісля бару вся компанія поперлася до Сергія додому догулювати. Там всі і заночували.

В ранці Руденко, коли почала збиратися додому, зрозуміла, що чогось не вистачає. Але не могла зрозуміти чого саме. І тут її осяло, адже барсетка в якій вона возила гроші зникла.

- Я вибачаюся – мовила дівчина звертаючись до всіх – а ніхто не бачив барсетки?