Розділ двадцять перший

«Якщо задля кохання людина здатна пороти такі дурниці,

то даруйте – я нізащо не буду закохуватися!»

Ульф Старк, «Диваки і зануди»

Наступного дня, Віктор ввесь день готувався до втілення свого плану. Рано вранці він поїхав на склад пиломатеріалів та купив дощечки. Потім з ними поїхав до знайомого столяра. Ввійшовши до його гаражу Пилипенко запитав:

- Ну то що зможеш зробити скриньку.

- Так до вечора буде готова.

- Ну от і добре. Я тобі за швидкість доплачу.

Потім Віктор поїхав до магазину і купив два сині полукомбінезони та картузи такого ж кольору. Повернувшись додому він вирішив перекусити. 

Невдовзі прийшла пора забирати замовлення. По дорозі додому він забрав двох знайомих, які погодилися допомогти йому. В нього вдома ті переодягалися в спецодяг.

- Я думаю подарунок їй сподобається – мовив один з них.

Тетяна читала книжку на Букнеті. Раптом в двері постукали. Відкривши двері, вона побачила двох чоловіків в синіх полукомбінезонах зі дерев’яною скринею біля входу. Вона була чимала.

- Вам посилка – сказав один з них.

- Це що?

- Не знаємо. Наша задача доставити – почула Руденко у відповідь.

Скриню занесли до кімнати. Було видно, що вона важка. Розписавшись у відомості дівчина подякувала вантажникам.

«Цікаво, що там за троянський кінь» - подумала Тетяна і почала розв’язувати мотузки, якими була прив’язана кришка. Відкривши вона ойкнула і відскочила. Всередині була піца з мисливськими ковбасками, яку тримав Віктор.

- Ваше замовлення – мовив він, вилазячи звідти. І вони обоє засміялися.

Ну тепер заслужив на лайк?