Розділ двадцять п'ятий

В невеличкому приміщенні стояли рядами стільці. Вже поодинокі шанувальники поезії сиділи на своїх місцях. Тетяна і Віктор і собі обирали місце де сидіти. Невдовзі всівшись, вони почали розмову:

- А що за письменник? – запитала вона його.

- Якийсь Микола Гречко. Я раніше такого не чув.

- І я не чула. Надіюся буде цікаво.

- Якщо що то підемо.

Тут до них обернувся один хлопець, явний шанувальник поета:

- Ви не повірите, Миколо Гречко талановитий поет. Ось послухаєте і вам сподобається – мовив він до них. Вони погодилося з ним.

Незабаром вийшов і сам поет. Виступивши з короткою промовою, він почав декламувати свої вірші із нової збірки. Вони були напрочуд прекрасними. В них гарно поєднувалися різноманітні почуття – кохання, зрада, ненависть, щастя. Їх особливістю було те, що автор зміг римами описувати сучасний світ. В його віршах були не звичні нам поля, гаї, луги, а гаджети, моноколеса, плейстейшени, мультиварки та інші речі без яких не можливо уявити наше життя. В кінці заходу поет пояснив де можна придбати його електронну збірку і почав відповідати на питання присутніх.

  Вийшовши з зали, по закінченню, Тетяна і Віктор пішли прогулятися свіжим повітрям.

- Гарна була поезія – прокоментував він.

- Так така сучасна – погодилася вона.

- Який вірш тобі більше сподобався?

- Як двоє каталися в парку на моноколесі – мрійливо сказала Тетяна

- І мені також – погодився Віктор з нею.

- Я б щось перекусила.

- Ну то ходімо. Я знаю тут неподалеку гарну кафешку.

Сівши за столик, Руденко і Пилипенко почали їсти. Раптово Тетяна побачила у вікні, що до кафе йшов Андрій. Вона подумала «Блін. Що робити», але на її щастя той пройшов мимо.

- Ти куди дивишся – запитав Віктор.

- Та так на вулицю – відповіла вона.

- Там щось цікаве – він обернувся і собі – в тебе такий погляд ніби ти примару вгледіла.

- Та просто одного знайомого побачила – пояснила Тетяна.

Невдовзі вони прийшли до її будинку. Прощаючись, вони домовилися, що наступного разу, ще раз сходять послухати вірші того поета.

Ввійшовши до кімнати та переодягнувшись, Руденко сіла на ліжко і відкрила фейсбук. Гортаючи стрічку новин вона задумалася «Цікаво чи не бачив мене в кафе Андрій»? Тетяна вирішила написати йому у вайбер. Під час їхньої переписки, він не запитав в неї про кафе. «Значить не бачив» - зробила висновок дівчина.

Засинаючи вона пригадувала сьогоднішній вечір. Деякі рими їй запам’яталися. «Потрібно буде і справді купити збірку» - розмірковувала вона. Невдовзі приємні думки про поезію змусили її мозок розслабитися і поринити в міцний сон.

Ставте ваші Подобається. Я буду щасливим.