Розділ сорок сьомий

Віктор підійшов до Тетяни ззаду і промовив:

- Нічого страшного. Це на щастя.

- Ой яка я незграба – мовила вона – гарна була статуетка.

- То був подарунок тобі на 8 березня.

- Вибач що розбила. Можеш нічого натомість не купувати раз така роззява.

- Я ж кажу нічого страшного – мовив він, підіймаючи розбиті шматки.

На щастя статуетка була в пакетику. Який і захистив від розлітання по підлозі шматків порцелянового виробу. Віднісши його до смітника, Віктор промовив:

- Ну що може поп’ємо кави.

- Давай – погодилася Анджела.

Вони сиділи на кухні пили каву і про щось мило розмовляли. В один прекрасний момент Пилипенко поклав свою долоню на її коліно. Руденко проникливо поглянула на нього. Його дотик проявив в пам’яті той спогад про ніч в готелі і завів її. Він, від її проникливого погляду, ще дужче починав бажати оволодіти нею. Якось не зговорюючись їхні уста торкнулися один одного. Палкий поцілунок поступово розкрив їхні глибинні інстинкти. Віктор взяв Тетяну на руки і поніс до себе в спальню.

Ранок. Сонце піднялося вже високо над горизонтом. І тоді коли вже більшість людей знаходилися на своїх робочих місцях, Пилипенко солодко посапував в ліжку. Та незабаром відкривши очі, він піднявся і поглянув у вікно. Там капали краплини з бурульок, які танули від весняного сонячного проміння, ніби сповіщаючи на прихід нової пори року. Подивившись на місце біля себе, Віктор побачив, що Тетяни не було поруч. Тільки тоді він почув, що на кухні щось шипіло та булькотіло. Вставши з ліжка він пішов туди.

Там, біля плити, куховарила Руденко. Віктор промовив до неї:

- Доброго ранку солоденька.

- О ти вже прокинувся – озвалася вона, - я вирішила приготувати нам каву та яєшню.

- Ти моя господиня - промовив він, обіймаючи її.

- Дякую – посміхнулася Тетяна – Я, доречи, взяла твою зарядку. Бо мій смартфон розрядився.

Невдовзі вони сиділи за столом і їли приготовану страву.

- Смачно – мовив він.

- Дякую – сказала вона.

Віктор взяв свій айфон. Поглянувши на нього, Пилипенко промовив:

- О вже одинадцята. А я думаю чому виспався.

- Яка? Яка? – перепитала схвильовано Руденко.

- Одинадцять годин і дві хвилини. Якщо бути точним. А що сталося.

- Та я мала вже бути на роботі. Я чомусь гадала що ще тільки восьма.

Мовивши це, дівчина швиденько випила каву і забігала одягаючись.

- Ти що не бачила яка година коли прокинулася? – запитав Віктор.

- Так коли прокинулася взяла смартфон. А він як виявилося зовсім розрядився.

- Зрозуміло. Тебе підвезти – запропонував він.

- О так звісно - погодилася вона.

Під’їхавши до піцерії де працювала Тетяна, Пилипенко попрощався:

- Бувай. Удачі.

Та поцілувала його і вибігла з салону авто, міркуючи що скаже адміністратору. «Хоч би не звільнили» - думала вона.

Чекаю на ваші коментарі та вподобайки.