Розділ сорок восьмий

Ввійшовши до службового приміщення піцерії, Тетяна підійшла до однієї з колег.

- Привіт. Бос у себе? – запитала вона у неї.

- А навіщо він тобі – відповіла та, посміхнувшись.

- Та запізнилася на роботу. А від нього прийшла смс з запитанням де я. Телефон просто був розряджений і він, напевно, не міг додзвонитися.

- Так він у себе. А ти думаєш що так він на тебе – промовляючи це колега оглянула знизу вгору Тетяну – не лаятиметься. Ти дивися а то він одружений чоловік і вже не молодий.

Руденко не одразу зрозуміла про що мовиться. Та коли побачила себе в дзеркалі до неї дійшло. Вона була одягнута в чорну вечірню в якій вчора ходила до клубу. «Блін» - подумавши, Тетяна промовила: «Йо-ма-йо я й не подумала». Та нічого вже не змінити.

- Певно в когось була гарна нічка – мовила колега, підморгуючи – Доречи подякуй Ірі. Вона погодилася вийти замість тебе.

- Обов’язково подякую – сказала Тетяна входячи до кабінету директора.

Директор піцерії «Піца 24» був чоловіком поважного віку. На вигляд йому було 60-65 років. В свій немолодий вік, він вже звик, що молоді жінки не посміхалися йому. Тому коли до його кабінету зайшла гарна дівчина в вечірній сукні з усмішкою на устах і собі посміхнувся.

- Іване Федоровичу вибачте за запізнення – мовила вона до нього – більше такого не повториться. Обіцяю.

- Ну якщо не повториться – мовив він повчальним тоном Тетяні, після короткого роздуму – тоді йди працюй. І більше так не роби.

- Дуже дякую – відповіла вона.

- Тільки переодягнися. Бо так ніяк не годиться розносити піци.

- Звісно – мовила Руденко.

Коли вона вийшла, директор похитав головою, промовляючи: «Ой молодь. Молодь».

Вийшовши з кабінету, Тетяна одразу побачила Іру. Вона підійшла до неї і сказала:

- Привіт. Дякую що підмінила.

- Та нема за що. Добре що ти вийшла. А то мені потрібно додому.

- Почекаєш з пів годинки ще поки я збігаю додому переодягнуся.

- Ну добре. Так в такому прикиді не воно якось працювати – говорила Іра, дивлячись на одяг колеги – Хоча можливо так чоловіки кращі даватимуть чайові.

- На неї навіть Федорович не накричав – почувся голос з кухні.

- Ого.

- Добре я побігла переодягатися – сказала Тетяна.

- Стривай – мовила Іра – а ти можеш завтра за мене вийти на вечірню зміну? Пам’ятаєш я нещодавно тебе підміняла.

- Так. Звісно – погодилася Руденко, пригадуючи як просила її замінити в той день, коли вона з Віктором їздила кататися на всюдоходах.

Ввечері, повернувшись з роботи додому, Тетяна зателефонувала Вікторові. Той радісно запропонував на завтра відвідати якийсь концерт.

- Я завтра ввечері працюю. Тож не вийде – відповіла дівчина.

- А не можна помінятися. Як і минулого разу. А то квитки вже куплені.

- Я якраз за минулий раз і відпрацьовую.

- Блін доведеться комусь віддати – сказав засмучено Пилипенко.

Чекаю, з нетерпінням, на ваші натискання синьої кнопочки Подобається та коментарі.