Розділ п'ятдесят третій

Прекрасного квітневого вечора, прогулюючись парком, Віктор промовив до Тетяни:

- Чудовий сьогодні день.

- Ще б пак – посміхалася вона – сьогодні же мій день народження.

Над їхніми головами пролетіла пара ластівок, щебечучи.

- Подарунок тобі сподобався? – запитав Пилипенко.

- Так браслет гарний – підняла руку Руденко, щоб ще раз поглянути на золоту прикрасу. Вона їй дуже сподобалася.

Тетянині очі блистіли наповнені щастям від того, що поряд з нею йшов з нею, обіймаючи її. Останнім часом вона окрім симпатії до нього стала відчувати якесь більшу приязнь. Здавалося ніби доля, бажаючи влаштувати їхню зустріч, спеціально «поцупила» ту барсетку. Мало того, що стали проявлятися почуття до нього, як дівчина почала розуміти, що щось відбулося десь там в її серці. Якось так, майже непомітно, він для неї змінився з того брутального незнайомця, бажаючи підкупити все на світі, в сміливого романтика.

Віктор обіймав її за талію і думав про те, чи щаслива вона з ним, так як він з нею. Його з кожним днем все більше і більше зачаровувала її посмішка, блиск її очей, пасма темно-шоколадного волосся. Здавалося ніби в той вечір Фортуна* спеціально підмовила його замовити піцу. І він вже розумів що нове почуття пов’язувало тепер його та її. Якось так, зовсім непомітно, вона для нього змінилася з незнайомки, якій просто хотілося допомогти, в незрівнянну ні з чим особистість.

- Ти мене кохаєш? – питання Тетяни звучало неочікувано.

- Так – Віктор здавалося знав відповідь все життя.

- І я. Просто по тобі видно.

Відповідь не забарилася.

- І по тобі також видно. Твої очі виказують тебе.

Вони обоє розсміялися, нерозуміючі чого.  Можливо через те, що така очевидна правда стала відомою кожному з них. Можливо не тому. Хтозна?

Двоє продовжували свій рух весняним парком в супроводі ластівок.

_____________________________________________________________________________________

* Фортуна – богиня долі в давній міфології.