Розділ шістдесят другий

Наступного дня Тетяна вирішила не йти на роботу, хоч і в неї був урок. В неї не було елементарного бажання. Тим більше швидше за все її тепер звільнить керівник. Та й вона, звісно, що не зможе працювати в одному колективі з ним. Руденко не мала навіть бажання йти туди сьогодні і писати заяву на звільнення, вирішивши зробити це завтра.

Ввесь день вона провалялася в ліжку читаючи книжки. Бажання їсти не було. Якась апатія полонила її, змусивши забути про голод. Та ввечері організм дав чітко знати, що бажає поповнитися новими елементами для свого функціонування. Тому Тетяна піднялася і пішла на кухню. Зайшовши до ванної кімнати, вона поглянула в дзеркало. Те що на неї дивилося звідти було не дуже приємного вигляду. Руденко подумала, що певно не варто страждати себе через того паскуду і почала приводити себе до ладу. «В принципі нічого поганого зі мною в результаті не встигло статися» - міркувала вона, підбадьорюючи себе.

Наступного ранку Тетяна, зібравшись, пішла на роботу. На подвір’ї школи бігали дітлахи. Піднявшись на потрібний поверх, вона зайшла до викладацької. До неї одразу підійшла Олена. Вона промовила:

- О привіт. Як себе почуваєш?

- Дякую. Нормально – посміхнулася Руденко.

- Ну то що готова до роботи.

Тетяна хотіла була сказати, що звільняється. Але до її вуха долинули слова однієї з колег.

- І кого назначили замість нього – казала вона одному з викладачів.

- Тимчасово призначили Вікторію Тарасівну. Ну я думаю, що вона врешті-решт таки буде не в.о., а її призначать на постійно.

Руденко з цього діалогу зрозуміла, що керівника звільнили. «Ого» - подумала вона. Це змінювало її плани – тепер їй можна було не звільнятися.

- Завжди готова – відповіла вона Олені.

- Ото і добре – промовила та.

Але насправді Тетяна збрехала. Вона не була готова, адже не взяла з дому флешку з презентаціями. Поглянувши на годинник, Руденко зрозуміла, що до початку пари залишилося п’ять хвилин. Тому швидко відкривши інтернет зробила презентацію на три слайди за темою уроку.

Входячи до класу, Тетяна відчула якийсь страх. Це був перший в її житті урок. Потрібно було не розгубитися.

- Доброго дня – привіталася вона з учнями.

Учні привіталися з нею.

- Мене звати Руденко Тетяна Сергіївна. Я буду викладати у вас біологію. Поступово ми з вами познайомимося. А тепер запишіть тему уроку – мовила вчителька на одному подиху. При цьому вона не забула привітно посміхнутися. Поступово вона призвичаїлася і заняття пройшло як по маслу.

Повернувшись назад до викладацької, після закінчення уроку, вона радіючи, що все пройшло вдало, вмостилася на стілець. До неї підійшла одна з викладачок.

- Ну як перший раз? – запитала вона.

- Чудово – відповіла Тетяна.

- Нічого поступово звикнеш – колега глянула підбадьорливим поглядом.

Наступне заняття  в Руденко було через урок. Тому маючи вільний час вона вирішила краще підготуватися. Гортаючи сторінки інтернету в пошуках цікавої інформації, вона задумалася: «Невже директора звільнили через інцидент». В неї чомусь виникла підозра, що тут не обійшлося без Віктора. Потрібно було якось це перевірити. Вона вирішила подивитися хто є власниками їхньої приватної школи.

Зайшовши на офіційний сайт, почала шукати там. Але там не було потрібної інформації. Тоді Руденко спробувала інший спосіб. Вона відкрила ресурс Міністерства юстиції і задала безкоштовний запит. Як з’ясувалося власником школи був якийсь Яковенко Ігнат Сергійович. Тетяна раніше не чула про такого. «Певно таки Віктор тут не до чого» - вирішила вона. Закривши вкладку браузера, вона продовжила готуватися до уроку.