Розділ шістдесят п'ятий

Гул пилососа перебивав музику, яка грала з програвача. Тетяна займалася прибиранням, адже сьогодні в неї не було уроків і вона була вихідна. Пропилисосивши всі три кімнати, дівчина почала протирати поверхні від пилу. Руденко помітила, що в декотрих місцях це було потрібно давно зробити. Раптово її від цього заняття перервав дзвінок на смартфон. Номер був невідомий. Взявши слухавку, вона почула:

- Доброго дня. Вас турбує слідчий поліції капітан Сизоненко Петро Степанович.

- Доброго дня. Я вас слухаю.

- Тетяно Сергіївно. Вам потрібно приїхати до нас. – грубий чоловічий голос ніби наказував їй.

- А що ви хочете? – розгублено мовила Тетяна.

- Та так дрібниці. Треба уточнити деякі формальності.

Після того, як розмова була завершена, Руденко зібралася і поїхала до відділку. Ввійшовши до кабінету слідчого, вона запитала:

- Як просувається розслідування? Коли ви вже перепадете справу до суду?

Але капітан зробив жест, запрошуючи сісти. Коли Тетяна сіла, він промовив:

- Не все так просто.

Витримавши паузу Петро Степанович, пильно глянувши в очі, задав питання:

- А ви впевнені, що Сергій Петрович домагався до вас?

Його фраза для неї була неочікувано. «Як це так впевнена» - подумала вона – «Та я це дійсно знаю. Що за дурні за запитання?».

- Бачите в чом справа. Підозрюваний каже, що він тільки хотів поговорити з вами про ваші з ним стосунки. А ви кинулися на нього з статуеткою – пояснив він.

- В нас не було з ним ніяких стосунків – Тетяна не очікувала такої брехні.

- Припустімо ви праві – мовив капітан – Але є причини вважати, що можливо у вас таки були якісь відносини.

- В сенсі?

- Ну ви не проходили конкурсу на посаду в школу. Вас прийняли на роботу так. Чомусь він для вас зробив виняток.

- Ну і що. Це ж не держана служба. Тут закон не зобов’язує проводити конкурси – Руденко ледве стримувала обурення.

- Ви що хочете звинуватити мене в нападі – додала Тетяна, трохи заспокоївшись.

- Добре – слідчий вирішив змінити тему.

- Справа в тім, що окрім ваших свідчень більше немає доказів вини підозрюваного. Ні свідків. Ні записів камери спостереження – капітан Сизоненко перераховував на пальцях.

- Але це він наказав відключити записи. Та й колег відправив додому.

- Щодо другого, то дійсно колеги це підтверджують. Але щодо камер, то тут нічого не відомо. Нажаль ми не знаємо місце перебування інженера з техніки безпеки, якій ми міг або підтвердити ваші слова, або спростувати твердження.

- Ну так знайдіть його – мало не крикнула Руденко. Її обурила вся ситуація. Здавалося ніби слідчий хоче зробити її винною. Між ними запанувала тиша. Перший заговорив слідчий:

- Гаразд. Підпишіть протокол і можете бути вільною.

Тетяна подивилася на документ. Оскільки вона не дуже розбиралася в юридичних тонкощах та боячись, щоб слідчий написав щось не, зателефонувала своєму адвокатові. «Казав же Віктор» - подумала Руденко, чекаючи на юриста – «Якщо що то телефонуй одразу йому. А то доведеться тепер тут чекати доки він приїде».

Ввечері, коли Віктор повернувся з роботи, Тетяна розповіла йому про відвідування поліції. Пилипенко, вислухавши її, промовив:

- Потрібно буде знайти того інженера з безпеки. Це доволі дивно, що він зник. Попрошу батька в нього є знайомий з СБУ. Можливо він нам допоможе.

- Так. Це б було б не погано – погодилася вона.

Віктор озирнувся навкруги:

- Слухай. Щось в квартирі не так.

- Я поприбиралась трішки – мовила дівчина.

- Ну ти моя господиня – він обняв її.

Чекаю на ваші "Подобається". Тисніть на синю кнопочку з зірочкою. Дякую зараніше.