Розділ сімдесят п’ятий

Автомобіль їде дорогою. Тетяна дивиться у вікно замріяно, спостерігаючи як пожовкле листя на деревах, подекуди опадало. Вони зупинилися і вона вийшла з авто. Повітря надворі було напрочуд теплим, як для жовтня. На подвір’ї школи, яким крокувала Пилипенко бігали дітлахи. Завбачивши її вони радісно вигукували «Доброго дня». Вона і собі віталася з ними.

Тетяна зайшла до викладацької. Там було декілька її колег. Вони про щось розмовляли.

- А чому вона звільняється? – запитала Олена, вчителька математики, в чоловіка, що стояв напроти неї.

- Кажуть переходить в престижнішу школу – відповів він.

- А хто звільняється? – втрутилася в розмову Пилипенко. Їй стало цікаво.

- Наша керівниця. І року не пройшло, як її найняли – пояснила Олена.

- Та ні трішки більше року якраз і пройшло – заперечив чоловік – цікаво кого тепер назначать замість неї.

- То ви Миколо Миколайовичу подавайте свою кандидатуру – промовила Тетяна – у вас досвід он який.

- Ні то не моє – не погодився з нею Микола Миколайович – я краще тихенько і далі розповідатиму дітям про Цезаря, Наполеона та Тетчер. Керівник має бути енергійна людина.

- Ну чого. Ви ще дуже енергійний – посміхнулася вчителька математики.

Але вчитель історії нічого не відповів махнувши рукою. Невдовзі всі троє побалакавши про те се розійшлися по своїх місцях.

До учительської ввійшла секретарка директора і оповістила, що всіх викладачів чекатимуть після четвертого заняття у актовому залі. На уточнююче запитання Тетяни стосовно причини. Та тільки посміхнулася і сказала, що все скоро дізнаються самі, адже і вона сама нічого не знає.

- Певно таки Марина Павлівна оголосить про своє звільнення – резюмувала Олена – можливо оголосять і ім’я нового директора.

В зазначений час всі викладачі та інший персонал зібралися в актовій залі. Тетяна подивилася на сцену. Біля їхньої керівниці стояв чоловік, якого вона одразу впізнала. То був зведений брат Віктора, Ігнат, а і за разом власник цієї школи. Він про щось розмовляв з Лідією Павлівною.

До Тетяни Пилипенко підсів Микола Миколайович. Він промовив трішки сумним голосом:

- Ось і прийшов час коли наша Марина (так називали директорку в кругу колег) піде від нас. Чи зможе її наступник бути таким як вона.

- Не драматизуйте Миколо Миколайовичу – мовила одна з викладачок – ви ж знаєте все, що не робиться то на краще.

- Ну дай Бог – промовив вчитель історії.

Марина Павлівна стала директором приватної школи рік назад після звільнення колишнього керівника. І за цей час під її керівництвом школа змогла значно розвинутися, покращити свою матеріально-технічну базу. Взагалі нинішня директор мала пошану серед колег, адже з повагою відносилася до кожного свого працівника.

Невдовзі Ігнат Яковенко підійшов до мікрофона. В залі одразу запанувала тиша. Він промовив у мікрофон кілька вітальних слів і запросив до слова Лідію Павлівну.

- Я не думала що буду так хвилюватися – розпочала свою промову директор – скажу чесно мені було приємно працювати з кожним з вас. За що вам дуже вдячна. Надіюся що новий директор зможе проявити себе ще краще. Ім’я якого скоро Ігнат Сергійович вам назве. А зараз дозвольте похвалитися вами.

І керівник почала розповідати, незабуваючі дякувати, про досягнення кожного з викладачів. Вона наголошувала, що без внесеної лепти кожного з них не могло бути загального процвітання та розвитку їхньої рідної школи. Під кінець директриса подякувала всім допоміжним працівникам за їх старанну працю. Всі присутні зааплодували. Після чого Марина Павлівна передала мікрофон власникові навчального закладу.

- Давайте ще раз подякуємо Марині Павлівні за працю - звернувся він до присутніх. Після того як вони перестали аплодувати Яковенко Ігнат Сергійович промовив:

- Перш ніж оголосити ім’я нового керівника. Я б хотів запросити на цю сцену Тетяну Сергіївну Пилипенко. Є тут така в залі.

Тетяна підвелася з місця і попростувала до сцени. Вона міркувала про те, навіщо її туди запросили. «Можливо потрібно було щось допомоги» - вирішила вона. Коли Пилипенко зайшла на сцену. Ігнат Сергійович вказав на її рукою і промовив в мікрофон:

- І чого ви не вітаєте вашого нового керівника.

Присутні в залі зааплодували. А Тетяна подумала: «Він що пожартував». Але коли власник школи почав розхвалювати її заслуги, вона зрозуміла що ніхто не жартує. В її голові виникло запитання – чому саме її, а не когось іншого, більш достойного. Таких в школі немало. І що з цим усім робити, як реагувати на це.

- Тетяно Сергіївно – Ігнат Сергійович звернувся до її, вивівши зі ступору – скажіть декілька слів колективу.

- Я…я – Тетяна Сергіївна дивилася розгублено по залу – я маю вийти. Я на хвилинку. По цих словах вона вибігла до коридору. Там Пилипенко зателефонувала Вікторові. Тільки но він відповів на її дзвінок, як вона сказала йому:

- Це ти попросив, щоб мене назначили керівником школи?

- О. Я тебе вітаю.

- Відповідай прямо – Тетяна прошипіла в айфон.