Частина одинадцята. Підслуховувати – погано

Частина одинадцята. Підслуховувати – погано

Другою подією, за значущістю приблизного такою ж, що і попередній сюрприз, стала зустріч з Владиславом. 

Чи здатна дружба пройти випробування зрадою? Чи можна пробачити такий підступ? 

Увесь цей час колишній найкращий друг шукав можливість поговорити з Денисом, спробувати вкотре пояснити, що сталося. Хоча що тут пояснювати? Все до нудоти очевидно. Проте, як виявилося, міняти багаторічну дружбу і міцне плече друга на доволі сумнівну любов він не був готовий. Роксана не викликала у Влада почуттів, які плекав до неї Денис. Так, вона була пристрасною, привабливою, до біса сексуальною, встояти перед нею, якщо вона хотіла спокусити, майже не було шансів. І Владислав не встояв. Картав себе за це, але минулого не повернеш. Та він все ще мав надію, навіть після тої пам’ятної бійки у парку, що Денис пробачить йому.

Чорний заніс номер телефону Влада у чорний список. Просто в точку. Тому варіант додзвонитися відпав. Чатував біля його будинку, кілька разів натикався на Роксану, яка вдавала, що не знає цього білявого красунчика із сумними очима. Це на краще, переконував себе хлопець і оминав її десятою дорогою, мов прокажену.

Коли ці дії також не дали результату, подався в офіс до Дениса, але й там його не застав. Ніхто не міг сказати, де керівник, тому що його найближчі два тижні взагалі не мало бути у місті.

Як це часто трапляється, ти отримуєш бажане, коли зовсім того не чекаєш. Так і Влад нарешті абсолютно випадково перетнувся з другом у… магазині.

Денис, користуючись своєю “відсутністю”, купою вільного часу і нестримним бажанням зайняти себе хоч чимось, щоб скажені думки не просвердлили йому діру в голові, вирішив зробити анонімний рейд супермаркетами і подивитися, яке місце на поличках займає його товар. Чорний виробляв коньяк преміум якості, не дешевий, але достатньо популярний, як для відносного новачка на ринку. Навряд чи хтось знав виробника в обличчя, але й такої можливості він не відкидав. Тому він озброївся візком, накидав туди всякої всячини в надії, що до вечора з’явиться настрій для куховарства, і з відсутнім виглядом стояв у відділі алкоголю, вибираючи напій. 

Його коньяк був не на рівні очей, а на поличці вище. Логічно, але Дениса не влаштовувало. Він подумки поставив замітку, щоб сказати про це відповідальному. На очі трохи правіше потрапила пляшка шампанського, викликаючи раптові солодкуваті спогади з гірким присмаком. Гарно він тоді до неї приклався. Та все залежало від компанії. Компанія тієї ночі була та, що треба.

Денис вкотре наказав собі не згадувати Олену і тут ніс до носа зіткнувся з Владиславом.

– Якого біса! – вигукнув, тому що, розвертаючись, врізався у чужі ноги.

Наступна лайлива фраза застигла на виході з рота. Тут не матюки, а щось міцніше треба докласти. Наприклад, кулаки.

– З дороги, – кинув Денис, пробуючи об’їхати Влада.

Той схопився за візок з іншого боку і тримав міцно.

– Ден, бро, давай поговоримо, – у голосі звучали благальні нотки, але Дениса це не розчулило ні на йоту.

– Відвали.

– Вона не варта того, не варта нашої дружби.

Влад потягнув за собою візок до менш людного місця у торговому залі.

Денис зійшов до того, щоб хмуро глянути на друга. Щось сколихнулося в душі, та миттю заспокоїлося. На думку спала одна відома фраза: “Те, що мертве, померти не може”. Дуже добре відповідало його настрою щодо Влада. Їхня дружба була мертва, як і кохання до Роксани, шкода, що Влад цього досі не зрозумів.

– Ти поставив хвилини задоволення, – нарешті промовив Денис байдужо, – понад нашу дружбу. То чого ти тепер хочеш? 

– Ми стільки разом пережили, – завів знову Влад. – Ти хочеш покласти хрест на всьому через ту шльондру? Хочеш, щоб вона перемогла?

– Мені начхати і на неї, і на тебе. Звали з дороги, бо переїду.

– Дарма ти викреслюєш мене зі свого життя.

– Якщо тебе це дивує чи обурює, то ти мене взагалі не знаєш.

Денис таки об’їхав його, повернувся до стійки з алкоголем і вибрав найдорожчий напій. Поволі вирушив до кас.

– Колись ти залишишся один, – пролунало біля вуха, – захочеш з кимось розділити самоту, перехилити чарку, а нікого не буде поруч. Тоді згадаєш про найкращого друга, а я з радістю подивлюся на твоє обличчя, коли я пошлю тебе, як ти мене зараз.

– Зараз, – наголосив Денис, – у мене терпець урветься. Вали, я сказав.

Він вклав у погляд, спрямований на Влада, усю чорноту, яка плескалася у нього на дні.

Зрадникам немає пробачення, хай би там що вони не говорили. Ті двоє варті одне одного, як двійко злодюжок, що вкрали у нього найцінніше, проте надали урок на все життя, який він прекрасно засвоїв.

Від зустрічі з Владом у Дениса утворився неприємний присмак у роті. Він би хоч зараз відкоркував пляшку і ковтнув міцного, щоб перебити смак, та його тоді точно зупинить охоронець. Розпочинати сварку Денис не мав бажання, це може не найкращим чином позначитися на його репутації. У бізнес вклав дуже багато, і хоч робив це головним чином, щоб забезпечити всі забаганки Роксани, проте справа посідала значне і важливе місце в його житті, і відмовлятися та руйнувати джерело стабільного доходу було б безглуздо. Цього на догоду тій тварюці він не зробить.

Черга просувалася черепашачими кроками, здавалося, кінця-краю їй не буде. Денис дратувався і вже збирався розвезти всі товари назад і замовити піцу на вечір, як до нього долетіли уривки фраз із сусідньої черги. Один явно знайомий голос і другий, що був сердитий і тому звучав вище і доволі чутно.

Денис озирнувся. Так і є – недолугий брат Олени і його маленька жінка, чий дужий голос явно не відповідав її розмірам. Вони стояли у сусідній черзі через кілька людей за Денисом. Жіночка намагалася стриматися, але в неї погано виходило. Її емоції і обурення переливалися через край. Ігор шикав на неї, але вона взагалі не звертала уваги на його слабенькі докори. Денис прислухався.