Поринула в кохання - в ньому й потонула

" Той день був таким теплим, я пам'ятаю й досі запах тих лілій, що тільки от розцвіли. Тоді я вперше його побачила. Ці сині очі, цей погляд..Кохання з першого погляду? Та ні, тоді це була просто захопленість його вродою. Каміл — так звали хлопця, який пізніше став моїм Всесвітом."

Міа була красивою дівчиною, але ніколи не підпускала до себе людей. Замкнута? Можливо. Так за неї розповідало її оточення, але ні, все було не так. У віці 10-ти років вона втратила матір. Батько, через свою депресію захопився алкоголем і за декілька років помер. У дівчини залишилася тільки бабуся, яка ледь-ледь зводила кінці - з кінцями.Напевне тому дівчина й боялася підпускати до себе людей, щоб знову не залишитися покинутою. Але вона зустріла його - того, хто став місяцем в її похмурому світі чорних барв.

Це була субота, дощовий день, мені було так страшно залишатися самій..Я давно переїхала у Варшаву, бабуся залишилася в селі. В такі дні Каміл завжди був поруч, оскільки знав, що я боялася грози. Але цієї ночі він затримався на роботі...Мені було дуже страшно. Дзвінок у двері. Це була доставка квітів, а в них записка :"Я завжди поруч". Хоча ми й зустрічалися вже близько року, та все ж він щодня мене дивував. З часом, звичайно, це все стало буденністю і я й ніби звикла, але все одно наше кохання було для мене, - неначе кришталь, який я так боялася втратити.

Кожної ночі, засинаючи,ми обговорювали тему нашої майбутньої сім'ї. Це так банально...Здавалося б у кожної пари бувають такі розмови й це нормально, але зараз це згадувати так важко...Я не можу...Більш не можу мати дітей...

Це він..Це все через нього...Я не пробачу його! Ні, не зможу! Ніколи.

Та ніч, яка досі мені сниться,- пустила коріння ненависті в моїй душі.

Все було так чудово, ми із Камілем поїхали на вечірку до його друзів. Випивка, алкоголь, все як зазвичай буває у молодих та незаміжніх людей. Ми довго танцювали та робили перерви тільки під час поцілунку. Його губи були настільки солодкими, що я просто забувала про все на світі. Його приятелі не відводили від мене очей, мене це дуже бентежило та я старалась не приділяти цьому багато уваги. Все ж таки ми на відпочинку, мені не хотілось псувати настрій собі та коханому, тому я просто щоразу відверталась.

За декілька годин нас перервав Лукаш, він запропонував Камілу вийти на сигарету, але як я розумію зараз,- це був не просто нікотин. В час, коли я залишилась сама, його друзі запропонували мені випити ще один стаканчик вина. Я довго вагалася, але все ж погодилась. І це стало найбільшою помилкою за всі мої 23 роки. Я відчувала себе безпечно, оскільки поруч було моє сильне плече, але як же я схибила. Він не кохав мене. Напевне...Та ні, не кохав. Як жаль, що я так пізно це зрозуміла.

Музика, вино, друзі й...втрата свідомості. Прокинулась я в спальні, навкруг було 3 людей і серед них...мій коханий...Я була гола та прив'язана до ліжка. Я кричала та плакала, просила його допомогти. Але мене, - ніхто не чув. Неначе я була німою, вони не звертали уваги на мої благання...

Мої нігті стерлись до крові, оскільки я старалась завдати їм шкоди, щоб вони мене відпустили..Мої руки охоплювала кров, що гарячим струменем стікала по них, тому що я хотіла вирватись із мотузок. Вони мене були та закривали рота. Я боялась. Мені було страшно. Я просто очікувала смерті.

Це сталось, я знову втратила свідомість. Прокинулась я близько 5-ї години ранку. Я не можу бути впевнена, але оскільки вже світало, — я зробила такий висновок. Напевне, вони подумали, що я загинула і знаєте, що стало моєю могилою? Місцеве сміттєзвалище...

Людина, якій я віддала все своє серце і заради якої я жила,- викинула мене як звичайний мусор...Мені хотілось померти та просто все це забути.

Але доля вирішила інакше...

Звичайний бездомний, почувши мої останні молитви та благання про смерть — врятував таку нікчему, як я.

Чи дякувати йому за це?