Дотик Кохання

Мені так добре з тобою

Це був звичайний день. Робота, прогулянка із Моллі, розмови з бабусею. Все, як завжди. Близько 19:00 я включила собі улюблений серіал, лягла у ліжко і вирішила врешті відпочити. Та раптом дзвінок. Це був Річард. Він запросив мене в то кафе, де ми раніше розмовляли. Я погодилась. Мені необхідно зробити хоча б крок до розв'язання моєї проблеми й почати рухатись вперед. Так мені порадила Тереза. Я розповідала їй про нього. Я вирішила прислухатись до її слів.

"Все що не робиться — на краще. Доля не марно дарує нам людей. Іноді для уроків. Іноді для щастя. "

Міа довго не могла обрати, що одіти. Їй хотілося виглядати красиво. Та її гардероб був таким тьмяним. Молода й приваблива дівчина, а одягається, як бабця. До такого висновку дійшла й зрозуміла настільки пусте в неї життя. Їй стало сумно. Дівчина знайшла сукню, яку носила востаннє близько 4 - х років назад й вибір залишився на ній. Вона не була відвертою, довга, прикриваюча коліна. Міа оділа її й розпустила коси. Побачивши своє зображення в дзеркалі, — розплакалась. Як би не той вечір...Все було б не так. За декілька хвилин, витерши сльози із лиця, — все ж переодягнулась. Як завжди штани та блузка. Їй було важко надягнути сукню. Занадто багато спогадів. Все перейде. Обіди й біль. Зміниться.

Залишилось зовсім мало часу й Міа одягнувши навушники та включивши улюблену пісню — вирушила в кафе. Вона дуже непокоїлась, оскільки вже темніло, а музика її заспокоювала. Дійшовши до місця, вона побачила Річарда. Він очікував її надворі. Столик за яким сиділи вперше. Він знову обрав його. Надворі було тепло, хоча й година була пізня. Міа привіталася із хлопцем та сіла на сусіднє крісло.

- Дякую, що прийшла. Я думав, що відмовишся.

- Я хотіла, але вирішила все ж таки погодитись.

- Хотіла, ха — ха. Чомусь я навіть й не здивований. В будь-якому випадку, я радий. За останні дні стільки всього сталося. Тому я просто хотів на деякий час вийти із буденної реальності. Приємно розмовляти із людиною, яка не знає тебе. Можна на деякий час забутись.

- Я розумію тебе. В мене таке ж. Хоча, вперше за довгий час я із кимось розмовляю. Не було такої необхідності. Мені добре проводити час із сім'єю або наодинці.

- Справді? Тобі зовсім не бракує спілкування?

- Іноді. Але мені не хотілось знайомитись із кимось. Люди підлі.

- Я довгий час проживав в США й теж ніби був сам, але завжди поруч була моя няня. Пізніше знайшов друзів, тому завжди поруч хтось знаходився. Але ти маєш рацію на рахунок людей. В мене теж були ситуації, коли мою довіру зраджували. Але зациклюватись на цьому не варто.

- Знаю й дуже стараюся це виправити. Ти жив там тільки зі своєю нянею? А як же батьки?

- Вони залишились тут й займалися роботою, своїм життям і так далі. Їх не цікавив син.У віці 10 - ти років вони відіслали мене туди. Є люди, які мріють туди переїхати. Можливо, я не вдячний, але тоді мені зовсім не хотілось цього й зміна місця проживання — відсторонила мене від батьків. Вони стали чужими і я довгий період уникав розмови з ними. Дуже важко такій малій дитині жити в іншій країні й на іншому континенті без рідних.

- Я не можу відчути твій біль, але можу зрозуміти. Мені теж було важко змінити місце проживання. Я ж не місцева. Почати нове життя завжди важко.

- Згідний. Та тільки в житті бувають чорні й білі смуги. Чорна пройшла. Думаю пора наступити білій. Думаю, що цей час прийшов. Я ж зустрів таку гарну й розумну дівчину з якою так комфортно просто розмовляти.

- Хм..Застарілий комплімент. Це все на що ти здатний?

- Ха — ха, так ось яка ти. Але я серйозно. Дійсно, після зустрічей із тобою я відчуваю неначе зняв із душі великий камінь, що тягнув мене вниз

- Приємно таке чути.

- А мені приємно проводити з тобою час. - Сказав Річард й посміхнувся. Його посмішка була неймовірною. Така щира й ніжна.

Він глянув дівчині в очі й це її засоромило. Незграбний момент. Міа перевела подих й вирішила продовжити розмову.

- Як справи на роботі?

- Та все, як і завжди. Багато різних клієнток. Операції. Минулого тижня до нас на практику прийшли 2 студенти, тому роботи тепер вдвічі більше.

- Чому ти вирішив працювати саме в цій сфері?

- Моя матір — лікар. Вона хотіла, щоб і я закінчив медичний Університет. Ця сфера мене зовсім не цікавила. Але вибору не було. Мої батьки вирішували все за мене. Мені подобалось, коли люди посміхались після проведених мною операцій. Ці щирі сльози.. Що може бути краще? Тому я не жалію. А чому така гарна дівчина, як ти, — вирішила працювати редактором? Тобі більше б личила роль моделі.

- Модель? Ха — ха. Ні, це не моє. Я занадто спокійна для такого способу життя. Хоча, знаєш, я теж не обирала цю професію. Просто це було одним із найкращих варіантів для роботи вдома. В дитинстві я мріяла стати космонавтом.

- Ха-ха. Ти? Не вірю. Уявляю тебе в костюмі. Ха — ха, тобі буде личити.

- Так, справді хотіла. Але подумала, що це занадто небезпечно. І вирішила не ризикувати.

- Добре, що ця мрія не була серйозною. До речі, чому ти вирішила працювати з дому? Це ж нудно. Як же офіс, колеги по роботі, кава в обідню перерву?

- Мене все це не цікавить. Вдома зручніше. Я не потребую друзів. Як раніше казала тобі. Люди підлі.

- Так, я пам'ятаю. Але, як на мене, тобі необхідно трішки більше відкриватися світу. Ти замкнулася від всіх. Життя в нас одне. Тому необхідно прожити його весело.

- Тільки важко жити так, щоб ні про що не думати та викинути усі страхи та турботи....

- Тільки ми письменники свого життя й своїх історій й тільки ти можеш побудувати своє життя. Або ти візьмеш все у свої руки й будеш насолоджуватися своїм існуванням, або просто чекатимеш того, хто витягне тебе із болота в якому ти застрягла. Але нікого зовсім не цікавлять твої проблеми. Люди тільки удають, що турбуються. Насправді це не так. Все у твоїх руках.

- Я чудово це розумію. Але я не занурилася у болото. В моєму житті тимчасово не має світла. Нестача електроенергії. Скоро ситуація виправиться. Я постараюся.

- Якщо ти дозволиш, то я стану твоїм першим другом.

- Другом на каву чи чай?

- Ха — ха, будь — яким. Просто піднось телефон, коли я телефоную й відписуй на повідомлення.

- Добре, я подумаю над цим.

- Подумаєш? Ахх, Міа. Я думав, що ти змінила думку про мене, а ти далі...Вперта така

- Змінила. Знаєш, як тільки я тебе побачила, подумала, що ти занадто самозакоханий й самовпевнений. Це мене дуже відштовхнуло.

- Я? Чому?

- Ти. Та тому що розсердився, попросив оплатити хімчистку та ще й затримував мене. Там було зовсім малесенька пляма. А стільки шуму зробив.

- Я не хотів, щоб ти платила за хімчистку. Я сам міг це зробити. Але хотів дістати твій номер. Міг його отримати тільки таким способом. Я ж не думав, що ти мене заблокуєш в телефонній книзі. Ця твоя дія була такою не передбачуваною. Вперше в мене така ситуація. Ще жодна дівчина не ігнорувала мене.

- "Вона була холодною й не моєю, я не міг нею заволодіти". Звичайні хлопці. Все як завжди.

- Знаєш, спочатку я теж так вважав. Думав, що це звичайний інстинкт самця. Та ні. Мене притягує до тебе в моральному плані. Я насолоджуюсь при розмові із тобою та посміхаюся згадуючи тебе. Міс — невдача. Та, яку ноги не тримають й вона завжди падає.

- Та перестань. Таке було всього 2 рази. Ну..може й більше...Але ти цього не бачив!

- Мені вистачило й того, що встиг зауважити. Але в цьому твій шарм. Навіть в таких моментах ти виглядаєш мило. До речі я досі маю твоє фото.

- Чому ти його не видалиш?

- Так я видрукував його на великий холст й повісив на стіну у своїй квартирі. Поганий настрій дуже швидко знімає. Хочеш, подарую такий же?

- Річард, це не смішно.

- Міа, в казках, якщо принц поцілує жабу — вона стане принцесою. В житті — не так. Не цілуй більше бездомних — принцами вони не стануть.

- Не шукай принцесу — принцом ти теж не зможеш стати.

- Я ним є. Красивий, розумний, харизматичний. А моє тіло..Бачила б ти голодні дівочі погляди, коли я оголяю свій торс.

- Так — так, весь такий шикарний, але от дівчина, що сидить поруч тебе не хоче й погляд на тебе зовсім не голодний. Значить не настільки все в тобі добре.

- Дівчина збоку просто цікавиться іншим типом чоловіків. Довге й брудне волосся. Запах риби й алкоголю із рота. Спітніле й гаряче тіло із рятувальними кругами. Ой, вибач, із пресом. Просто він сховався.

- Так — так. Я обожнюю, коли мене обнімають брудні руки, а запах алкоголю зводить з розуму.

- Я знав це. Але, якщо серйозно, то я знаю, що сподобався тобі. Ще вперше. Я бачив твій погляд.

В Річарда продзвенів телефон. Це була Кетрін. Хлопець відповів.

- Привіт. Хотіла повідомити тебе. В четвер я разом із сім'єю їхатиму до твоїх батьків. Вони запросили нас на вечерю. Ти теж там маєш бути. Вони планують незабаром повідомити всім, що ми заручаємося. Ми повинні обговорити цю тему.

- Привіт. Думаю там не має, що обговорювати. Я сказав тобі свою думку на рахунок цього. Моя присутність не є необхідною. І прошу мене вибачити, але зараз я поруч зі своєю дівчиною, тому часу для безглуздих розмов в мене не має. Всього хорошого.

Річард вибив. Вона телефонувала ще декілька раз, та більше він не підносив.

- Твоя дівчина? Що? - З подивом запитала Міа.

- Вибач, але мені телефонувала дуже нав'язлива дівчина. Вона не може зрозуміти, що я зайнятий або щось у цьому плані. Тому я був змушений так сказати.

- Добре. Але за те, що скористався тим, що я поруч — будеш мені винний.

- Все що забажаєш.

Було вже пізно й заклад зачинявся, тому хлопець запропонував провести дівчину додому. Міа погодилась. Їй було страшно йти одній. Вітер посилився та розпочиналась буря. Перші каплі дощу. Молоді люди вирішили сховатись в альтанку, що знаходилась недалеко парку. Грім, блискавка. Дівчині стало моторошно й почало трусити. Річард взяв її за руку, та тільки це не допомогло. Тому він вирішив її обійняти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше