Доторк його руки

Розділ 1. Той вечір, з якого все почалося

Той вечір був незвичним. Ліхтарі світили якимось тьмяним світлом, не яскравим, а саме тьмяним. Це додавало якогось шарму ситуації, у якій знаходилися вони двоє. 
Йдучи по вечірньому місту, мило розмовляли, було видно їхню симпатію одне до одного.

Очі видавали її захопленість співрозмовником. Здавалося, що вони сяяли яскравіше за будь-що.
Їхні погляди стикалися досить часто і перетворювалися на довготривалі споглядання один одного. 

Було враження, що цілий світ зупинився заради них обох. Тільки них, тільки їхнього світу, їх посмішок, їх поглядів, їх жартів та інших подій.

Та ніхто з них не зміг зробити крок до чогось більшого, вони були лишень друзями, хоча у душі відчували щось набагато більше, аніж дружба. Це було щось незвичне, що складно пояснити.

— Допомогти тобі з сумкою? — трохи нервово запитав Макс.

— Це так мило з твого боку, дякую, — привітно відповіла Віолетта, переборюючи хвилювання.

Він вперше хотів зробити їй приємно як дівчині, а не як подрузі. Цього вечора він побачив щось те, чого не бачив ніколи. Її чудові очі, милий кирпатий ніс та волосся кольору колосся. Хлопець хотів здаватися джентльменом у її очах, проте точно не знав, чи виходить це в нього.

Почуття, ніби змішалися і утворили щось нове, подібне до повного щастя та гармонії.
Вони не могли зрозуміти, що вони відчували, бо насправді ще не зрозуміли, що не можуть один без одного.

Пізніше, ні жоден не міг спокійно заснути, бо думав.

— А ти любиш читати? — видавила з себе дівчина. Дивно, це вперше, що їй так складно запитати його про захоплення. Чому це не спадало їй на думку через час їхньої дружби?

— Та не дуже, більше захоплююся комп'ютерними іграми. А що любиш ти, окрім читання, та й взагалі, навіщо питаєш?— здивовано запитав хлопець.

— Я обожнюю слухати музику. А так, просто стало цікаво чим захоплюється мій друг, — невимушено відповіла вона.

Вперше для Макса слово "друг" звучало не як товариш, який підтримає, а як вирок, "френдзона", з якої не вийти. З думок його вивів звук гальм.

Приїхав автобус. Вони зайшли в салон.
Віолетта замріяно сиділа біля вікна, хоча її погляд був спрямований лиш на її супутника. Він також відповів взаємністю.

Фактично, цілу дорогу вони не могли відірвати очей одне від одного. Розмовляли, сміялися. Він хотів взяти її за руку, та раптом автобусна зупинка, і він не встиг. Акуратно віддавши сумку їй у руки, лагідно попрощався.

Дівчина з гіркотою вийшла з автобусу. Вона ледве стримувала сльози від розуміння, що їхня наступна зустріч відбудеться лише через тиждень... Летті так здивувалася власній реакції, що не помітила, як на неї щось крапає.

Надворі йшов дощ. Розкривши парасольку, Віолетта швиденько побігла додому.
Пізніше, вона розглядала краплинки на вікні, які повільно розтікалися по склу і вимальовували чудні візерунки. Вона не могла зрозуміти що з нею відбувається, адже їй так не вистачало хлопця, хоча бачила його лише півгодини тому. Вирішивши, що на "свіжу" голову все обдумати буде легше, дівчина лягла спати.

Макс їхав у автобусі, ніби віддаляючись все далі від коханої. Йому було сумно. Він так само розглядав краплинки дощу, які текли по брудному вікні. Пейзажі змінювалося, виднівся парк та інші вулиці. Думки пульсували у його голові. 

"Невже я закохався?" — промайнуло у свідомості хлопця.

Заснути вони вже не могли. У душі відчувалася пустк, яку ніяк не вдавалося заповнити.
Вони зустрілися у снах, в очікуванні вже справжньої зустрічі.



Дівчина Осінь

Відредаговано: 01.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись